Книга імен - Джил Грегорі

Дід був першим, кого він убив. Того дня, як йому виповнилося п'ятнадцять, він забив діда до смерті.

«Сьогодні теж, мабуть, чийсь день народження», — думав Рауль, споглядаючи кольорові кульки, прив'язані до стільців у вітальні, та купу подарунків у яскравих обгортках на столі.

Вечірка мала от-от розпочатися.

Беверлі Панаґуполос пекла все пообіддя. Не те щоб братів шеф-кухар не вмів спекти іменинного торта. Просто для своїх онуків вона воліла робити це сама.

Найменшій онуці Алеріссі сьогодні виповнилося дев'ять. За годину іменинниця та її старші брати Естевао, Ніло й Такіс зберуться біля басейну разом із батьками, кузинами, тітками й дядьками. Алерісса така сором'язлива, що все святкування ніяковітиме, зате потім кілька днів тільки про нього й розповідатиме.

Беверлі злизала корицю з пальця й пішла надвір подивитися, чи розташовані рожеві й сріблясті кульки та подарунки саме так, як задумано. Вона на мить замилувалася блакитною гладдю басейну, де незабаром усі дітлахи плескатимуться перед вечерею.

Вона нічого не чула, доки з-за пальм не пролунали постріли.

Вона нічого не відчувала, доки спину їй не пронизали кулі.

Вона не бачила, як срібляста блакить басейну почервоніла від її крові.

Вона померла з корицею в кутиках рота.

Звивистою дорогою авто спустилося з поодинокого пагорба та виїхало на шосе. Шукаючи на радіо якусь знайому станцію, Рауль натрапив на кінець випуску новин. Терористи підірвали міжнародний термінал в аеропорті Мельбурна, і тисячі людей, очевидно, загинули під уламками зруйнованої будівлі.

Рауль усміхнувся сам до себе. Він молодець. Найкращий. Доказом служить дедалі більший хаос у світі. Незабаром його вітатимуть як одного з головних героїв нового ладу.

Із потаємних тридцяти шести залишається щораз менше. Беверлі Панаґуполос була чотирнадцятою, що загинула від його руки. Убити стількох іще не вдавалося нікому. Тепер із тридцяти шести залишилося лише троє. «Коли їх знищать, — із гордістю думав Рауль, — з нікчемним Божим світом буде покінчено».

Усе й так з дня в день погіршується. Війни, землетруси, голод, пожежі, хвороби — всілякі природні й штучні катастрофи ширяться світом, як ніколи. Лишилися якісь лічені дні.

Коли останніх трьох не стане і світло потаємних тридцяти шести згасне, настане час гносеїв і світу більше не буде.

Час спливав.

Майже за п'ять тисяч миль у своєму маленькому кабінеті на авеню Z рабин Елізер Бен Моше заплющив старечі очі й молився.

За вісімдесят дев'ять років ці очі бачили чимало трагедій і зла, радості й добра. Однак останнім часом зло, здавалося, множиться, як ніколи. Він знав, що це не випадково.

Серце йому стиснули страх і відчай. Усе життя він вивчав кабалу, роздумував над таємницями Бога, кликав Його багатьма іменами. Вимовляв їх потиху, благаючи захисту — не для себе, для світу.

Бо над світом нависла загроза, ще більша, ніж усесвітній потоп. Служителі одного давнього темного культу знайшли Книгу імен. Він був переконаний у цьому.

І всіх ламед-вовників, перелічених у давньому рукописі, вбивали, одного за одним. Скільки їх залишилося? Це відомо лише Богові й гносеям.

Зітхнувши, він подивився на талісмани на столі. Деякі були йому зрозумілі. Деякі ні. Він узяв їх один по одному й поскладав у стару шкіряну торбину, що стояла розчахнута на столі. Тоді зняв з полиці важкі старовинні томи Зохар і Танах, аж заболіли від артриту пальці, й відчинив потаємний сейф позаду. Тільки коли замок клацнув і торбина з реліквіями була знову надійно захищена куленепробивним металом, він узяв свій старенький Псалтир і пошаркав до дверей.

Губи пошепки вимовляли молитву, і довга сива борода при цьому тряслася.

Боже милосердний, дай нам силу й знання, щоб зупинити тих, хто коїть зло.

Умонтований під столом крихітний мікрофон передавав його молитву.

Однак не Богові.

дучи до бару «Гуліген» після ранкових лекцій, Девід Шепард думав лише проте, що в нього шалено болить голова і що він страшенно зголоднів. Минулої ночі він не міг спати, бо був надто збуджений після візиту Тоні Блера до університету. Промова Блера справила на студентів величезне враження, а обговорення в офісі декана Майєра затяглося майже до першої ночі.

Візит Блера вважали його великим досягненням, але насправді йому просто пощастило. Девід познайомився з британським прем'єром кілька місяців тому, коли його запросили провести семінар в Оксфорді. Після семінару була вечеря на його честь у «Бойсдейл у Белґравії», і Блер, що сидів навпроти, похвалив його останню книжку «Зміцнення держав: боротьба за мир в епоху поширення ядерної зброї».

Пізніше вони обмінялися електронними листами й, на великий подив, прем'єр прийняв запрошення виступити з промовою в Джорджтауні.