Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

ґалереї, де двом вартовим у синьо-червоних мінеганських одностроях складали товариство троє катерлахських ґвардійців з Ґвениного супроводу. Звичайно ж, вона не потребувала ніякого захисту, проте, ставши реґентом, мусила дотримуватися певних правил. Зокрема, оселилась у королівських покоях і тепер усюди ходила з охороною.

Ґвен попрощалася з Бренаном, поцілувала його в щоку, прошепотіла „тримайся“ замість „на добраніч“, наостанок обняла Мораґ і в супроводі ґвардійців рушила до Королівського Крила.

Бренан дивився їй услід, аж поки вона зникла за поворотом ґалереї, тоді повернувся до Мораґ і зустрівся з її проникливим, доброзичливим поглядом, який висловлював повну підтримку та розуміння і водночас був трохи іронічним.

— Щойно пішла, а ти вже сумуєш. Тішся цим відчуттям, радій, що воно є. Попереду вас чекає довге спільне життя, ви ще так набриднете одне одному, що тоді радітимете хвилинам, проведеним нарізно.

Бренан упевнено похитав головою:

— Такого не буде, повір.

Мораґ не стала з ним сперечатись, лише поблажливо всміхнулася.

— Давай пропустимо перед сном по келишку сухого винця, — запропонувала вона. — Зіграємо в шахи чи просто побалакаємо, бо я нудьгую. До Альси йти не хочу, а решта сестер, як на зло, десь завіялися.

Бренан знав, що Брігід спеціально це влаштувала, вигадавши для всіх невтаємничених у справу відьом якісь термінові завдання за межами Рінанхару, щоб на першу половину ночі звільнити Вежу від їхньої присутності. Мораґ вона чіпати не стала, оскільки знала, що та зазвичай рано лягає і спить, мов убита. А якщо їй, як усім іншим, доручити завдання, то існував ризик, що Мораґ, через свої лінощі та велику любов до ліжка, поставиться до нього недбало, виконає абияк і повернеться раніше, ніж годиться.

Загалом, Бренанові подобалося Моражине товариство. До всього іншого, з-поміж присутніх у Тахріні відьом вона була найкращим для нього партнером з шахів, бо грала так само кепсько, як і він. На Лахліні ця гра перебувала під суворою забороною, і про її існування Бренан довідався лише на Абраді, а вперше сів за шахівницю цьогоріч улітку, гостюючи в Кил Морґанасі. Попри те, що Ґвен і Ліам безбожно йому піддавалися, він все одно щоразу з тріском їм програвав. Так само був безпорадний і з Шайною, Ейрін та Шаннон, не кажучи вже про старших відьом; зате Мораґ через свою фантастичну неуважність знай припускалась елементарних помилок, що дозволяло йому частенько в неї вигравати. Отож за інших обставин Бренан радо пристав би на її пропозицію і приємно згаяв би з нею решту вечора. Проте зараз розумів, що Мораґ швидше засне, коли й далі нудьгуватиме, тому ввічливо відмовився під тим приводом, що ще має написати відповідь сестрі Моркадес та кузинам.

Повернувшись до себе, Бренан і справді написав їм листи. А потім ще майже годину просидів за столом, знов і знов перечитуючи текст угоди, яку вже й без того знав напам’ять. Переконував себе, що так треба, що він робить усе правильно, та все одно не міг позбутися думки, що його вчинок інакше як підлим не назвеш…

Невдовзі після півночі до кабінету зазирнула Шайна, вдягнена в довгий темний плащ, на якому подекуди виднілися вологі плями від розталих сніжинок. Бренан схвильовано підхопився.

— Ну що, привели?

— Так. Чекає з Брігід у підземному переході. Альса перевіряє, чи вже заснули слуги й накладає на їхні двері запірні чари. А Шаннон оглядає горішні поверхи.

— Годину… півтори години тому тут вешталася Мораґ, але потім пішла спати. Більше нікого я не бачив.

— От і добре. В разі чого, Шаннон отримала наказ відвернути її увагу. Мораґ зрадіє нагоді потеліпати язиком і нам не заважатиме.

Шайна підступила до письмового столу, взяла перший-ліпший клаптик паперу, швидко черкнула на ньому: „Тут усе чисто,“ — й наклала поштове плетиво. Власне, на невеличких відстанях відьми, як правило, обходилися без листування, просто надсилали одна одній коротенькі повідомлення з допомогою спрямованих маґічних сиґналів, але потужні захисні чари, що огортали всю Відьомську Вежу й кожне помешкання в ній, відчутно перешкоджали такому спілкуванню.

— Ну що, братику, готовий? — запитала Шайна.

— Та готовий, — похмуро відповів Бренан. — Його ніхто не бачив?

— Не турбуйся, ми про все подбали.

За кілька хвилин у передпокої почулися кроки. Першою до кабінету ввійшла Альса вер Киннейді й обвела швидким поглядом кімнату, ніби переконуючись, що десь за меблями не зачаївся небажаний свідок. Слідом за нею пропхався в трохи завузькі для нього двері Фінвар аб Дайхі, а останньою ввійшла Брігід вер Камрон.

Гладкий лорд віддав свого плаща з каптуром Шайні й поважно кивнув:

— Вітаю вас, лорде Бренане.

— Доброго вечора, лорде Фінваре, — відповів йому Бренан. — Прошу, сідайте.

Фінвар аб Дайхі зручно розмістився в широкому кріслі по інший бік столу. Бренан сів на своє місце, Брігід і Альса залишилися стояти, а Шайна тим часом вийшла з кабінету, щоб чатувати в коридорі.

Протягом останнього тижня Бренан уже вдруге зустрічався з лордом Фінваром у такому вузькому колі. Перша їхня зустріч відбулась увечері п’ятого раґвира під час чергового прийому в Королівському Крилі. Тоді вони досягли принципової домовленості, а всі деталі вже узгоджувала Брігід, яка мало не щоночі потай навідувалася до Фінварового будинку для ведення переговорів. А сьогодні вони зібрались у Відьомській Вежі для укладання остаточної угоди.

Брігід узяла з письмового стола теку, вміст якої допіру переглядав Бренан, і видобула звідти гербовий аркуш із зображенням відьомського Ясеня Лерада.

— Це, — промовила вона, звертаючись до Фінвара, — ґарантійний лист, підписаний усіма дев’ятьма найстаршими сестрами. У ньому вони зобов’язуються, в разі обрання лорда Бренана аб Ґрифида О’Мейніра королем Катерлаху, передати в його розпорядження все нерухоме майно на території королівства, що зараз належить Тір Мінеганові. Також додається перелік об’єктів власності, що є предметом вашої угоди з лордом Бренаном.

Фінвар аб Дайхі уважно прочитав документ і поклав його перед собою.