Ми - дракони - Тала Тоцка

— А ти не можеш мені віддати своє життя, красунчику, — здивовано сказала вона, знову дивно принюхуючись, — тому що воно тобі не належить!

Тона і Рас переглянулися.

— Я бачу, для тебе це не новина, — дещо невдоволено сказала Езара, — навіщо тоді голову мені даремно морочите?

— Не сердься, Езаро, — Тона примирливо взяла її за лікоть, — так, для нас це не зовсім новина, але ми, як і раніше, потребуємо допомоги.

Езара закусила губу і задумалась. Потім знову зробила коло навколо девіна.

— Що скаже сенор королівський девін, якщо я попрошу у нього плату натурою?

— Скажу, що сенора відунья сильно ризикує.

— Ризикую? Ти про що, метре девіне? Я ось говорила про дрова, мені дров до холодів наколоти треба. Я б давно магією порубала, та все ці закони нові… А ти про що подумав? — вона скинула на нього чорні брови зі зламом, але в очах її жваво танцювали вогники.

— Про дрова, — збрехав Рас.

— Тоді добре. Чекаю тебе, красунчику, сьогодні ввечері, як сонце сяде, так і приходь. А за амулет ось що скажу. Сестра у мене є, ну як сестра, у нас так прийнято говорити. Вона з'являється у світ раз на десять років. Якраз через рік, один місяць і чотири дні вона знову повинна з'явитися. Будинок у неї є, за Драконячим кладовищем, в Сплячому лісі, під деревами, крони яких сплелися подібно королівській короні. Знайдете її, вважай пощастило, не знайдете — ще десять років чекати доведеться.

— Дякую тобі, Езаро, — вклонилася їй Тона, притиснувши руки до грудей. — Добра ти жінка.

— Та гаразд вже, — відунья знову змахнула невидиму сльозинку, — не чужі ж ми люди. А ти, красунчику, дивись, не обдури мене, дарма що девін, нашлю на тебе хворобу негарну, пошкодуєш.

— Я прийду. А чому ваша сестра раз на десять років з'являється, що за секретність така? — Рассел склав руки на грудях і подивився на Езару.

— Але ж за чорну магію не тільки в Героні, у всій Андалурсії по голівці не гладять, девіне. Чи ти про це не чув? Чи ти не знаєш, що за чорну магію запроваджено відповідати і тим, хто нею користується, і тим, хто її закликає?

— Знаю, Езаро, — Расс знехотя подивився їй в очі, — смертна кара.

— Ось і не питай мене, чому сестра моя в невидимому світі ховається, — не відводячи палаючого погляду, мовила Езара. — І сам сто разів подумай, перш ніж її шукати.

***

Рассел з'явився, коли сонце вже стояло високо, мати і донька Верон якраз заварили ароматний чай і зібралися чаювати. Тона лише побачила його, ледь стрималася, щоб не розреготатися — девін виглядав так, немов за ніч переорав половину земель місцевої громади. Він ввалився в будинок і впав за стіл, висунувши стілець ногою.

— Що це з вами, метре Северіне? — здивовано запитала Івейна, наливаючи і йому чашку.

— Метр Северін колов дрова Езарі, — кусаючи губи, відповіла за девіна Тона. Той лише жалібно подивився на неї і впустив голову на руки. — Відпрацьовував борг.

— Вночі? Дрова? Це правда, метре Северіне?

Рас нерозбірливо крякнув і невизначено повів навколо рукою. Івейна недовірливо підвела голову, відпиваючи гарячий чай, і вдоволено заплющилася.

— І як ви від страху не померли, Расселе?

— Я помер, крихітко, — прохрипів Рас, Тона знову закусила губу, — і неодноразово.

— Пий чай, Расе, — посунула до нього чашку Тона, — і лягай спати. Я дам тобі настоянку сонника, вона допоможе відновити сили.

Рассел вдячно кивнув і зараз же захропів, уткнувшись чолом в складені на столі руки.

8. Моніка Белуччі: