Ми - дракони - Тала Тоцка

— Та хіба ж це перетворення! — Еррегор впав поруч на трон, переводячи дух. — Ти ж себе мало не вбив! А якби мене поруч не було, що тоді? Пристрелили б тебе, дурня старого, з арбалета і розбиратися не стали.

Сардим піднявся було гордовито і попрямував геть, але біля самих дверей його гукнув Болігард.

— Куди пішов, сайране впертий, йди назад, у нас ще повний бутель є. Ну добре, добре, вибач мене, не такий ти вже й потворний був. Просто незвичний, — і він підозріло булькнув.

Сардим постояв трохи для порядку, потім повернувся і сів навпроти аміра.

— Все-таки діє моє зілля, Еррегоре, може, треба просто дозу зменшити? Я якраз сьогодні сьорбнув і на обряд пішов, навіть не снідав. І довго зосередитися не міг, таке відчуття було, ніби дівчисько Верон опирається і не дається, я навіть зіпрів. А потім як торохнуло, і після цього весь день в тілі вирувало.

— Не треба в саду плоди немиті обривати, ось і вирувати не буде, — амір розлив настій і підняв кубок. Будь він більш тверезий, може й звернув би увагу на слова девіна, але амір тверезим не був і тверезіти не мав наміру. — А зілля своє щоб в стічну канаву вилив, я особисто простежу.

Сардим невдоволено повів плечима і випив увесь кубок.

***

— Заспокойся, Тоно, тобі просто здалося, — Рассел намагався втішити Тону, але та гірко ридала і хитала головою.

— Ні, Расе, не здалося. Це вона, я впізнала її. І птахи, як я раніше не розуміла?

— Їй було всього кілька місяців, а Еліссі на картині шістнадцять. Хіба вони можуть бути схожі?

— Ти не розумієш, Расе! Адже вона моя донька, хіба я не впізнаю її по очах? Вони у неї були сині, як небо навесні, — вона знову сховала обличчя в долоні.

Тона і Северін сиділи в її кімнаті у флігелі при особняку їх світлостей Астурійських. Король Сагідар вважав за потрібне присутність девіна Северина на обряді, а Тона прибула за особливим запрошенням його величності аміра Болігарда.

Рассел задумливо дивився в стелю. Вони були удвох, Івейна отимала запрошення на святковий бал на честь коронації амірана Дастіана, її обіцяли привести разом з їх світлостями.

— Арчибальд, Леграс, Севастіан, — шепотіла Тона, в розпачі заламавши руки, — бідний Еррегор…

— Тоно, Тоно, заспокойся, імена аміранів на слуху, дівчинка могла назвати їх просто, тому що вони їй сподобалися. Мене назвали Расселом Северіном спочатку просто жартома, а потім прижилося. Трупа, з якою я подорожував, грала спектакль, де був мандрівний лицар Рассел Северін, але ж це не означає, що я знатного роду, Тоно! Поглянь на мене, який з мене лицар?

— Я відчуваю, Расе, це не помилка, — Тона сумно похитала головою, — їх перетворили на птахів за допомогою якоїсь сильної магії.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки сильною, — Рассел встав і нервово заходив по кімнаті, — проста магія не впоралася б, боюся, тут мова може йти тільки про чорну магію. Але така сила не могла проявитися і зникнути безслідно, її обов'язково помітили б сильні магістри в своєму ментальному просторі.

Рас хотів ще щось додати, але раптово відчинилися двері кімнати, в неї увійшли два гвардійця в плащах із зображенням Вогнедишного Дракона і встали по краях. А слідом за гвардійцями впливла аміра Алентайна. Тона з Северіном переглянулися, швидко піднялися і шанобливо схилили голови.

— І коханець твій тут, — їдко мовила аміра і помахом руки вказала Расселу на вихід. Вичікувально глянула на гвардійців, ті вийшли і закрили двері, застигнувши по обидва боки німим караулом.

— Здогадуєшся, навіщо я тут? — Алентайна пройшлася мало не по ногах Тони, змахнувши спідницями. — Чи мені, все ж, варто пояснити?

— Звідки ж мені знати, ваша величність, — просто відповіла та, не рушивши з місця. — А ви вже як вам завгодно буде дивіться, говорити зі мною чи не говорити.

— Ти маєш рацію, — аміра підійшла до неї і підняла за підборіддя, гидливо торкаючись затягнутою в рукавичці рукою, — я можу просто наказати кинути тебе в підземелля.

— Як буде завгодно вашій величності, — смиренно повторила Тона.

Вона знала, що це порожні погрози, не насмілиться Алентайна за спиною у Еррегора відправити її в темницю, та й королю Сагідару навряд чи сподобається, що над підданими геронської корони в Сірідані чиниться самосуд.

Але Тона відчувала почуття глибокої провини перед дружиною свого коханого, вона не повинна була поступатися аміру, і тут Алентайна була у всьому права. Тому й мовчала Тона, опустивши голову і дивлячись в підлогу, як підмайстер, який провинився і зіпсував роботу учителя.

— Що ж ти, травнице, щойно з-під одного вибралася, зараз же під іншого стелешся? — аміра кидалася словами, як батогами шмагала. — Невже мій чоловік такий нерозбірливий став, що навіть повій собі обирає? Або ж йому вже все одно?

Тона скинула голову, її губи затремтіли від образи, але не за себе, за Еррегора.

— Мене ви можете ображати скільки завгодно, ваша величність, але ваш чоловік гідна людина, не слід так чорнити його перед підданими. Ви його дружина, як ви можете так про нього казати?

Аміра поглянула на неї так, немов це раптом заговорила тахта, що стоїть в кутку під стіною.