Моя СусІдка ВІдьма - Маріанна Ласкава
- Як? Лапами чи що Олі?
- Ну, перетвори на людину, і я покажу як!
- Гаразд! Я сама!?
І я написала:
- Чого тобі Дідіков?!
- радий що вгадала.
- Запитувати, як номер дістав не буду, а ось чого тобі треба я б хотіла дізнатися.
- Звичайно, тебе побачити.
- Ні!
- я скучив...
- а я ні так, що хрін тобі!
- Вирішила позлити?
- навіть не планувала...
- ну ж Софія давай.
- Ні!
- на каву?
- Ні!
- Прогулянка?
- Ні!
- Вечеря?
- все одно ні!
- Тоді секс?
Ні ну він взагалі охренів! Навіть Олі помітив моє обурення і сказав;
- Ну що там?
- зустрітися хоче.
- Навіщо?
- каже поговорити хоче.
- сумніваюся...
- а ще секс.
- ось у це повірю.
- Олі!!
- а що ти?
- звичайно, ні!!
- а якщо подумати?
- ну, приховувати не буду та хочу, але не дозволю.
- через того женишка?
- Так, і того що він з тієї Барбі.
- ревнуєш, значить.
- значить так..
- Тож йому відповиш?
- взагалі не відповім, нехай мучиться.
- ох, Софія, зловить у свої інквізиторські руки хана тобі.
- не ризикне.
- Гадаєшь?
- Сподіваюся.
- Що ж справа твоє ... але я б сильно на його особливу милість не розраховував Соф ... особливо до тебе ....
- Уф ... побачимо Олі.
І далі я написала батькові повідомлення, що чекаю на нього сьогодні в кафе біля парку о другій годині дня, він відповів що добре. Інквізитор, мовчав, значить добре, чи ні, і я зайнялася книгами, щоб відволіктися.
І ось настав час мені збиратися на зустріч з батьком, я одягла джинси, просту вільну блузку, нагору піджак туфлі човника, волосся в косу на бік, темні окуляри, червона помада, взяла сумочку, телефон, піджак, ух, ніби готова, збираюся, ніби на страту. І сказала Олі, що сидить поруч на ліжку.
- Ну як я?
- Мило, але дивись на інквізитора там не натрап...
- дуже смішно!!
- тоді не буде смішно Соф ... коли він на тебе накинутися ... прямо там, і я не кажу про злості ...
- Ой, та ну тебе!!
- ти сама це розумієш ...
- не дай боже ще його там побачити!
- знаєш доля вона с..а не передбачувана.
- знаю.
- Женішок знає?
- про що?
- Про візит до міста?
- Так я йому говорила, Але не сказала колись!
- добре, сподіваюся, не покарає.. скажімо, забороною виходу з кімнати, і комендантською годиною!
- Олі це вже пере..
- можливо, але про нього можна чекати будь-чого.
- навіть якщо і так мене це не зупинить Олі.
- може й так, слухай, може, й мене з собою візьмеш, ну для охорони?
- Не можна!
- я тихо і не далеко.
- Ні Олі, будь дома ...
- Ну як знаєш Соф.
- Що ж я пішла.
- Будь там обережна.
- Постараюсь Олі.
І я погладила його по спині. Сіла у машину та поїхала до кафе.
Коли приїхала, зайшла всередину, він був там, я підійшла сіла поряд і сказала:
- вітання….
- Привіт доню, радий що ти вирішила, зустрінься.
- я теж..
- все добре?
- Так.
- Так що ти хочеш поговорити?
- Про тебе, про твоє життя, про все, скажи твоє та насіння вони..ну…
- та вони люди, як і я...
- А про мене вони знають?
- Так я їм сказав.
- а про те хто я?
- Так сказав, там вистачило тільки прізвища твоєї матері.
- ох я розумію...
- Не хвилюйся вони не проти тебе, і не проти нашого спілкування .. особливо дочка Олена ...
- точно не проти?
- ні, навпаки хоче дізнатися свою старшу сестру ... і я цьому радий ...
- ох...
- І так захочеш, я дам її номер, вона буде рада зустрітися.
- добре...
- я до речі зробив замовлення, поки на тебе чекав, ти ж не проти?
- ні, все добре..
- радий чути…
І тут нам принесли наше замовлення, і це була кава, і шоколадні тістечка, якраз мої улюблені, і настала незручна тиша. Ми стали пити каву мовчки.
