Моя СусІдка ВІдьма - Маріанна Ласкава
- Вічно ти мене в щось втягуєш Олі!
- Неаааа ... Соф, прямо ВСЕ на мене валити не треба! Так, я каюся витівки з продуктами у сусідів - Це я, але з інквізитором, це ти сама….
- Боже ти мій ...
- Неа, а що? він же через тебе до нас прилип! І через нього ми повернулися сюди, і тепер ти страждаєш!
- ОЛІМП!
- кричи, скільки хочеш, але від правди тобі нікуди подітися!
- Так, правда, вона така…
- так все, вистачить нити, і нісенітницю нести, сьогодні у тебе вихідний, і ти проведеш його, так я хочу, так що гони порошок, і я пішов, а ти готуйся, ясно?
І я, мовчки, з небажанням дістала з тумбочки сірий мішечок з порошком, і мовчки дала Олі. Він узяв його в зуби і вистрибнув у вікно. Що ж, тепер шляху назад немає. Вечір для себе так і буде. Вихід у мене одне це вікно. Я швидко підправила макіяж, одягла чорні шкіряні штани, сріблясту майку, сережки кола, волосся зібрала у високий хвіст, білі кросівки, шкіряний червоний піджак, дістала маленьку сумочку на бік, туди кинула телефон, гаманець, ключі. Нагору всього одягла теплий махровий халат, щоб приховати, те, як я одягнена, що ж до прогулянки готова, і пішла до бібліотеки. Там, як вчасно зустріла Анну Іванівну, вона, мабуть, стежить за мною, але зараз вона якраз вчасно:
- О, Софіє Ігорівно, я до Вас йшла, ви куди?
- в бібліотеку…
- А вечеря?
- я не буду, Стас буде вранці, на роботі проблеми, я думаю, Вам це вже повідомили, так що я буду тут, і без потреби, прошу мене не турбувати ... я хочу побути одна і в тиші ... у мене сильна мігрень!
- звісно…
І я зайшла та зачинила за собою двері. Там, зняла халат, кинувши його на крісло, і відчинила вікно, і сіла біля нього, вдивляючись у краєвиди округи, очікуючи побачити Олі. Але тут мене відволік звук смс-ки, і я її відкрила, виявилося, це був Рома:
- врахуй, наступного разу, коли тебе побачу, жорстко випорю за те, що не написала, як обіцяла!
- Іди нахер Дідіков! – моя відповідь була простою, її відповідь була ще простішою
- Швидше, ти, моя люба, і тільки на мій, і дуже - дуже скоро ... і це буде для тебе просто райська насолода!
Ну, все дістав, поставила на вібро і кинула в сумку. Ось як він так може? Ще й зі мною! Ну, сволота! Чим більше він мене злить, тим більше, я хочу його вбити. Я вже навіть не знаю, чи врятує мене від нього шлюб зі Стасом. Який для нього буде ніби горіх, наче сильний, але один стукіт, і дуже просто розчавити і знищити. Хоча про який шлюб я кажу, адже він дуже легко це зіпсує, якщо звичайно зробити це, тихо… то, тоді може і прокотить, хоча….. я і тихо, це не реально особливо якщо втрутитися хоче така людина як він. І тут у вікно заліз Олі:
- Готова?
- все зробив?
- ага, всі нахрін дрихнуть ... як сурки ... в сплячці.
- ох, Олі ... потрапимо ми з тобою ...
- так, не дрейф, все нормуль, вони до ранку навіть не ворухнуться,так що давай пішли! Поки є можливість
І він вистрибнув назад, а я неквапом вилізла у вікно за ним, давно я так не робила. Ми швидко і тихо пройшли через ворота, і вийшли непомітно надвір, пройшовши метр від будинку, я йому сказала:
- а куди ми хоч ідемо?
- у великий парк Соф.
- той самий? Мій улюблений?
- ага….
Що ж це в дитинстві був мій улюблений парк, куди я тікала від матері, весь час, коли вона була не в собі. Там було красиво, тихо і малолюдно, особливо ввечері. Олі я його показала, як він у мене з'явився, і ми з ним туди кілька разів ходили. Ішли ми, мовчки, я на всі боки не дивилася, тільки собі в слід. Пройшовши квартал, я за метри зо три помітила що, за нами їхала машина. І так це було точно стеження:
- Олі, походу нас спалили.
- Хто? Я всіх приспав!
- Може Костя?
- неа, дрихне цей хмирь, я на нього таку дозу сипнув що йому до ранку вистачить, а то й більше.
- Стас?
- стежить за тобою особисто? Та ну, не думаю ... це занадто низько для цього БАРИНА!
- Тоді хто?
- Хм ... може чувак випадково їде повз ....
- Олі….
- Соф, не розганяй паніку, нехай їде, пішли просто скоріше.
- ай, гаразд….
І ми пішли, через п'ять хвилин, якраз на перехресті, він нас наздогнав, і став перед нами, ну млинець, він що з глузду з'їхав, або просто п'яний в устілку?? Чи це викрадення? Ой, не дай боже! Він відчинив вікно, мій кіт одразу в позу, напади, мій рятівник, але потім, заспокоївся, і сів поруч, це мене насторожило, і звідти я почула дуже знайомий голос:
