Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото
— Навіщо тобі інопланетяни? — запитав він, коли щелепу поставили на місце.
Олег промовчав. Борода докірливо похитав черепом:
— А, шукаєш!.. Я їх знаю, абсолютно марні тварини. Тільки гельгочуть по-своєму й чунгу танцюють. Тобі треба танцювати чунгу?
Олег знизав плечима і з тугою подивився на замазану зеленою фарбою кришку люка.
— Тобі треба пожерти добре, ну й усяке… різне, своє, людське. Дурень ти ще, малий. Не розумієш, у чому щастя. Не в космосах треба витати, а бути до землі ближче!
У колодязі загуло, перевертні ощирилися й опустили списи нижче.
— Зараз! — крикнув у чорну діру Борода. — Ось ти сюди припхався, сам не знаючи навіщо, — продовжував він, звертаючись до Олега, — і думаєш, мені хочеться тебе в колодязь кидати? Служба. Краще б ще разочок ящик рому виміняти! Уночі добре, коли я людиною стаю. Я цар і бог уночі! Чого смієшся?
— Ніяк не уявлю тебе в ролі людини, — відповів Олег.
Борода брязнув кістками:
— Зараз я буду сміятися.
Він простягнув кістяну руку й легенько підштовхнув Олега до люка. Ольга зойкнула й упустила зім’ятий плед. Він пролетів кілька метрів, зачепив череп Бороди й розгорнувся. Звідти виповз білий павук.
— Привіт, хлопці! — вигукнув павук, моторно видряпався на голову найближчого перевертня й взявся танцювати якийсь фантастичний танець, по черзі підкидаючи всі вісім ніг.
Перевертні покидали списи, з товстих пальців відразу висунулися пазурі, але перша спроба схопити кривдника не вдалася: на ліловій лисині з’явилося кілька подряпин, а павук встиг благополучно зіскочити на землю.
Під час другої спроби Олега було збито з ніг і відкинуто на повалене дерево, один перевертень з криком полетів у колодязь, а павук опинився в шезлонгу Бороди.
— Веселіше, дітки! — закричав восьминогий, піднімаючи білу шерсть. — Станцюємо чунгу!
На третій спробі почалося побоїще між перевертнями, а Борода метався між ними й репетував:
— Припинити!
Тут щось лунко зойкнуло, наче вилетіла пробка з гігантської пляшки з шампанським, і над люком з’явилася чорна хмара.
— Він вилазить! — заволав Борода й почав дертися на схил яру.
Перевертні кинулися врозсип. Павук перекусив мотузку на руках Олега й запитав:
— Ти довго лежати збираєшся?
Повторювати йому не довелося: Олег схопився на ноги й видрався на схил ще швидше, ніж Борода.
Ольга з жахом зрозуміла, що залишилася одна, але повернутися спиною до невідомого чудовиська, щоб спробувати бігти, у неї не було сил. Вона бачила, як слідом за хмарою з люка з’явилося щось величезне, чорне й кошлате, схоже на ведмедя грізлі, тільки в багато разів більше. Чудовисько важко вибралося з колодязя, відкинуло мимохідь кришку, немов пушинку, і зупинилося озираючися.
Серед «бурульок» поплутаної шерсті жовтим світлом горіли два немиготливих ока…
— Олю!
Крик Олега вивів Ольгу із заціпеніння, вона повернулася і, судорожно чіпляючись за оголене коріння, почала підніматися схилом. Павук перескакував з кореня на корінь і підказував, за який схопитися.
— Швидше, швидше! — підганяв він.
Нарешті рука Олега витягла Ольгу на стежку. Звір заревів, стрибнув, але пазурі проорали глину, і він знову опинився внизу. «Грізлі» гаркнув так, що зграя ворон, яка сиділа на буковому дереві, з переляканим лементом піднялася в повітря.
— Біжимо!
Але в цю мить чудовисько величезним стрибком здолало підйом і відрізало шляхи до відступу, притискаючи втікачів до обриву. Ольга була майже непритомною, коли Олег підібрав із землі палицю й замахнувся:
— Іди геть!
«Грізлі» із здивуванням подивився на здобич, що насмілилася йому загрожувати, розкрив пащу, але тут на нього з войовничим криком кинувся білий павук, зарився у вовну на могутній лапі й уп’явся в ніжну шкіру над пазуром. Звір рикнув, ударив лапою, і край обриву, на якому стояли люди, просів.
Хмара пилу здійнялася з яру. Чудовисько труснуло мордою, чхнуло й потрюхикало геть від своєї в’язниці, придавивши по дорозі пару перевертнів.
— Вставай!
— Іди, заради Бога!
У голосі Ольги явно звучали сльози. Олег не зважився наполягати, присів навпочіпки й заглянув дівчині в обличчя:
— Де болить?
Ольга ривком сіла, зняла з голови капюшон й розпушила злипле від морської солі волосся:
— Це ти у всьому винен!
Олег здивовано знизав плечима:
— Здається, я не просив тебе виходити з машини.
Пішов сніг з дощем. Дрібна сніжна крупа боляче сікла обличчя, лунко клацала по скафандру й тарабанила по заледенілій куртці, набивалася у волосся, сипалася за комір.
Ольга відчула, як неспішно заповзає під куртку