Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото

Як же ти підвів нас, Ламасе! Коли я відкрила двері й побачила бліде обличчя Діма Фута, я вмить зрозуміла: трапилося щось жахливе. Але я не думала, що ти вмер, Ламасе! Я не чекала від тебе такої зради! Дім Фут сказав, що твоє серце не витримало. Але ж послухай, як ти міг?! Ти ж був магом. Маги сильніші від людей. Ти не смів умирати! Як же ми з Клюсом без тебе? Ти замінив нам батька, ми молилися на тебе, як на Місяць! А ти…

— Треба тікати, — сказав Дім. Він одразу страшенно постарів, обвисли складками щоки, потухли очі. Він боявся, Ламасе! Він двадцять три роки прослужив нашому батькові, він пам’ятав маму живою. Він мене на руках носив і годував з ложки манною кашею. Він Клюсу пелюшки міняв краще за будь-яку няньку! Він нам здавався казковим велетнем… Дім Фут злякався, Ламасе. — Треба тікати, — повторив він.

Це я знала сама. Я давно приготувала дорожню сумку, куди склала наші із Клюсом речі, забрала в Дано Іта паспорти, потихеньку зібрала готівку. І все-таки я сподівалася на тебе, Ламасе. Ти один міг відвернути лихо. А ти взяв і вмер…

Дім Фут подався за речами, а я побігла будити Клюса. Брат спав, як завжди, поперек ліжка. Черевики його стояли на підвіконні, штани із блакитного аркадайського сукна мотилялися на гімнастичній стінці, сорочка звисала зі спинки стільця, а шкарпетки взагалі були відсутні. Я потрусила брата за плече:

— Вставай, час їхати!

Клюс відкрив одне око, кліпнув пару разів і запитав, не відриваючи щоки від подушки:

— У парк?

Удвох з Дімом Футом вони напередодні отримали наганяй від сторожа в мисливському парку. Перестрілявши всю механічну дичину, вони взялися збивати зі стовпа герб Дано Іта. Як усі чоловіки з роду Діано Лу, Клюс не терпить образ. Герб Дано Іта в центрі парку видався йому образою. Ти сам учив його тримати зброю, він розніс дерев’яшку з другого пострілу.

— Який парк зранку?! Ми вирушаємо у вигнання, сір.

Око закрилося, почулося голосне сопіння. Бома, той ідол, що ти повісив в узголів’я ліжка Клюса, загрозливо хитнувся.

— Клюсе!

— Їдь сама, — відповів юний Діано Лу й перевернувся на інший бік.

Натягнути ковдру на голову я не дала.

— Вставай, Дім Фут розсердиться!

Голова піднялася над подушкою, під каштановим чубчиком провернулися мозкові шестерні, губи видали відповідь:

— Я на нього ще раніше розсердився. Він мені парк сьогодні обіцяв.

Дерев’яний ідол тим часом розгойдувався все сильніше. Складені на товстому животі руки почали підстрибувати, квадратна голова билася об спинку ліжка. Бома відчував чаклунство.

— Сір, на вас дивиться батьківщина!

Я стягнула Клюса, який люто відбивався, з постелі й не без зусиль натягнула на нього сорочку. Противний хлопчисько звивався вужем, відкинув стілець на іншу половину кімнати, для чогось вчепився в подушку (під нею, до речі, виявилися шкарпетки).

— Ви нас затримуєте, хазяїне! — крижаний тон Діма Фута остудив ці пристрасті. Клюс притих і покірно вліз у штани. Нове кепі з блискучим козирком остаточно примирило мого брата з раннім підйомом.

— А вмиватися сьогодні не треба? — запитав він з таємною надією.

— Очі можеш протерти. Снідати будемо пізніше.

У туалет Клюс помчав з виразом явної заклопотаності на передряпаній фізіономії. Ледь за ним закрилися двері, Бома зірвався зі спинки й розсипався на порох.

— Малу привів із собою зграю жерців. Вони гугнявлять у дворі заклинання, — повідомив Дім Фут. — Ловлять Емі.

Твого Емі. Маленьку тварину, до якої ти завжди добре ставився. Де ти тільки роздобув цього дрібного нелюдя, чи то на стороні Світла, чи то на стороні Пітьми? Я так і не зрозуміла. Жерці, у всякому разі, його не любили.

— Як умер Ламас?

Дім Фут знизав плечима.

— Ви ж знаєте, останнім часом він нікого не впускав під час роботи. Служниця помітила відкриті двері тайника, але довго боялася заглянути. Він лежав майже на порозі з ритуальною посудиною в руках. Затичка випала, змії розповзлися по кімнаті. Служниця закричала, збіглася варта, відразу ж викликали лікаря, але лікар не міг увійти, поки не з’явився Малу й не переловив змій. Поки лікар оглядав тіло, верховний жрець нишпорив по тайнику й виявив зникнення скриньки Ламаса.

— Місячний Диск зник?!

— Не тільки Диск, але й Філіп — останній помічник Ламаса. Жерці переполошилися не на жарт…

Задзвеніло скло. Незрима хвиля, що прокотилася через будинок, підняла справжній вихор у тропічних колекціях батька, перебаламутила все, що стосувалося культу Місяця. Закупорений Місячною печаткою калебас розколовся, залив запашною рідиною килим, пальмове віяло зірвалося зі стіни й розсипалося, маски перекрутилися. Наш будинок ставав ненадійним притулком.

Я квапливо