Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото

— Я посадив корабель на планету, став готуватися до висадки. Скафандр надягнув, а шолом не встиг…

Доглядач пригальмував, злякав клаксоном удава, який низько звісився над дорогою, й підсумував:

— Негусто.

Зупинилися біля болота. Старий сказав, показуючи на зелені «галявини», де лише зрідка проглядали плями відкритої води:

— Тут ми майже стикаємося кордонами. Переправити тебе відразу чи почекаєш, поки я переговорю з тамтешнім доглядачем?

— Почекаю, — коротко відповів Олег, із сумнівом розглядаючи трясовину.

Старий вийшов з машини, прикинув напрямок і пішов прямо до найближчого «вікна». Трясовина смачно плямкнула, але не розкрилася. Людина просто розтанула в повітрі.

Олег нервово погладив бинт:

— У вас тут завжди так?

— Як? — Ольга теж вилізла з машини й витягла шию, з цікавістю розглядаючи те саме болото, яке вони переборювали з бабцею Мартою в темряві.

— Так дивно.

Ольга безтурботно знизала плечима:

— Не знаю, я тут вперше.

Олег оживився:

— Я теж і…

Договорити він не встиг: зелене щупальце, обхопило Ольгу за талію й потягло в болото. Крик, який за цим пролунав, оглушив і Олега, і чудовисько, і воно забарилося. Олег теж забарився, але встиг все-таки перемахнути через борт і вчепитися в щупальце раніше, ніж воно разом із здобиччю зникло у своєму лігвищі. Дівчина, не перестаючи кричати, запекло борсалася, а Олег люто смикав щупальце, обсипаючи його лайками.

Пролунав тріск. Щупальце обірвалося. Переможці повалилися на землю, однак трофей не випустили, і коли щупальце забилося в конвульсіях, Олег полетів у болото, а Ольга була відкинута до машини.

Кілька секунд дівчина оторопіло дивилася, як Олег повільно поринає в багнюку, потім підскочила й простягнула йому край пледа.

— Ну ти й репетуєш! — вигукнув Олег, вибравшись на твердий ґрунт. — До цього часу у вухах дзвенить.

— А ти лаєшся, як… биндюжник! — Ольга закопилила губи й пішла подалі від свого рятівника.

На іншій стороні дороги росли точно такі ж дерева, як і скрізь, зате в просвіті між березами виднівся білий кінь, який безтурботно щипав травичку. Білий кінь між білими стовбурами в засніженому лісі!

Ольга клацнула язиком, кінь підняв голову, подивився байдуже й знову потягнувся до трави.

— Кося! — Ольга рушила до коня, гарячково обнишпорюючи кишені в пошуках шматочка цукру.

Олег оббіг автомобіль:

— Я тобі дам «косю»! Повернися!

Ольга прискорила крок, тоді він наздогнав її й схопив за руку:

— Повернися в машину!

Дівчина спробувала звільнити руку, але Олег не відпускав. У перетягуванні сила явно була на його стороні, і не минути б повернення до автомобіля, якби не…

Здавлений вигук Ольги змусив Олега оглянутися… На місці, де щойно стояла машина, тепер стелилася гладка сіра рівнина, укрита мерехтливою мережею складного візерунка. Ольга задихалася, бо повітря було наповнене огидним запахом паленої гуми. Подекуди над рівниною курілися димки.

Від подиву Олег випустив руку дівчини й теж зайшовся кашлем. Він кашляв довго й надсадно, змахуючи сльози з очей і здивовано оглядаючись по сторонах.

— Он мій зореліт стоїть, — нарешті прохрипів він крізь кашель.

Ольга закрила рота й носа краєчком пледа й подивилася в ту сторону.

— Ти мене навмисне сюди завів! — зробила вона висновок. — Я йду!

Ольга рішуче подалася туди, звідки, на її думку, вони прийшли, але серпанок, який опинився на шляху, раптом хижо зігнувся в її сторону. Ольга завагалася.

— У мене на кораблі два повні комплекти скафандрів, — видавив із себе Олег.

Дівчина крізь плед показала серпанку язика й повернула до зорельота.

Новісінький космічний корабель сяяв оболонкою. На його боках відбивалися візерунки мерехтливих вогнів, від чого корабель дуже нагадував новорічну ялинку. Тільки кабіна підйомника між опорами біліла матовою поверхнею.

— Коли ж я його спустив? — дивувався Олег. — Не пам’ятаю.

Біля підйомника Ольга зупинилася.

— Тягни свої скафандри сюди! — безапеляційним тоном зажадала вона.

Олег прищулив сльозаві очі:

— Боїшся?

Ольга нічого не відповіла, відвернулася навіть, але краєчком ока бачила, як він поліз у кабіну.

Пройшло хвилин десять, Олег не повертався. Робити було нічого, і дівчина підняла голову й стала стежити, як спалахують і гаснуть відображення на дзеркальних боках корабля. Незабаром в очах у неї зарябіло, бо точнісінько так мигав і візерунок під ногами. Світлі ниточки, здавалося, стали ще яскравішими, можливо, тому, що над рівниною згустилися хмари.

Олег не повертався.