Останній аргумент королів - Джо Аберкромбі

— Але що, як стара династія може продовжитися? Що, як ми могли б розпочати все з початку, — тут він окинув багатозначним поглядом обличчя своїх колег по Закритій Раді, — та водночас зберегти все добре в нашому нинішньому уряді? Що було б, якби існував спосіб не завдавати ран, а зцілювати їх?

— Як це? — глузливо загукали йому.

— Який спосіб?

Баязова усмішка стала ще ширшою.

— Який? Королівський бастард, звісно ж.

Усі охнули. Лорд Брок підскочив із лави. «Наче в нього під сракою пружина».

— Це образа цієї будівлі! Скандал! Очорнення пам’яті короля Гуслава!

«Ніде правди діти, тепер він здається не лише слинявим овочем, а ще й хтивим овочем». Інші радці підвелися й собі, червоніючи від обурення, полотніючи від люті, трусячи кулаками й сердито викрикуючи. Всі лави, здавалося, загули, забурчали й заворушилися. «Достоту як у загонах зі свиньми на бійні: ті голосно вимагають будь-якої баланди, аби тільки вона була».

— Стривайте! — вереснув архілектор, благально здійнявши руки в білих рукавичках. «Може, помітив у темряві якийсь слабенький промінчик надії?» — Стривайте, мілорди! Ми нічого не втратимо, якщо послухаємо! Ми вислухаємо тут правду, навіть якщо вона болісна! Нас має цікавити лише правда!

Ґлокті довелося міцно стиснути щелепи, щоб не пирснути зі сміху. «О, звісно, Ваше Преосвященство! Вас завше турбувала лише правда!»

Однак теревені поступово стихли. Ті радці, що стояли, присоромлено заспокоїлись. «Їм нелегко позбутися звички слухатися Закритої Ради. Однак звичок узагалі нелегко позбуватися. Зокрема звички до послуху. Собаки моєї матері не дадуть збрехати». Вони з невдоволеним бурмотінням повернулися на свої місця й дозволили Баязові продовжити.

— Можливо, ваші світлості чули про Кармі дан Рот?

На галереї здійнявся гамір, який підтверджував: декому це ім’я знайоме.

— Вона була великою фавориткою короля, коли він був молодший. Дуже великою фавориткою. Такою великою, що завагітніла.

Знову здійнялася хвиля бурмотіння, тепер уже гучнішого.

— Я завжди плекав ніжні почуття до Союзу. Завжди наглядав за його добробутом, хоча майже не діставав за це подяки. — Баяз ледь-ледь вишкірив зуби, поглянувши на членів Закритої Ради. — Тож, коли ця дама померла при пологах, я взяв королівського бастарда під опіку. Віддав його до шляхетної родини, щоб йому дали добре виховання й освіту на той випадок, якщо країна раптом залишиться без спадкоємця. Тепер скидається на те, що я вчинив по-справжньому далекоглядно.

— Брехня! — заволав хтось. — Брехня!

Однак інші голоси його майже не підтримали. Навпаки, в них відчувалася цікавість.

— Незаконний син?

— Бастард?

— Як він сказав — Кармі дан Рот?

«Вони вже чули цю історію. Може, це й чутки, проте чутки знайомі. Достатньо знайомі, щоб вони прислухалися. Замислилися, чи буде в їхніх інтересах повірити».

Однак лорда Брока це не переконало:

— Очевидна вигадка! Щоб похитнути цей дім, потрібне щось більше, ніж чутки і здогади! Якщо можете, так званий Перший з-поміж магів, покажіть цього бастарда! Скористайтеся своїми чарами!

— У чарах немає потреби, — глузливо відказав Баяз. — Син короля вже з нами, в цій залі.

На галереї вражено заохали, радці зітхнули з подивом, члени Закритої Ради та їхні асистенти приголомшено затихли, і всі вп’ялися поглядом у палець, яким тицьнув Баяз, викинувши руку в бік стіни.

— Це не хто інший, як полковник Джезаль дан Лютар!

У безпалій стопі Ґлокти з’явився спазм, який охопив його знівечену ногу; через цей спазм розпочався дрож у викривленому хребті від заду аж до черепа, лице затремтіло, наче сердите желе, нечисленні зуби, що ще лишалися на яснах, зацокали, а повіка засмикалася швидко, наче крильця мухи.

Залою, в якій раптово запала тиша, прокотилося відлуння останньої репліки Баяза:

— Лютар, Лютар, Лютар…

«Та ти, блядь, жартуєш».

Бліді обличчя радців застигли; вони вирячили від шоку очі й примружено скривилися від гніву. Бліді чоловіки за столом пороззявляли роти. Бліді люди на балконі позатискали роти руками. Джезаль дан Лютар, який ридав від жалю до себе, поки Ферро зашивала йому лице. Джезаль дан Лютар, отой дірявий нічний горщик егоїзму, нахабства й марнославства. Джезаль дан Лютар, якого вона називала принцесою Союзу, дістав можливість до кінця дня стати його королем.

Ферро не втрималася.

Закинула голову назад і весело захрипіла, закашлялася й забулькала. На очі навернулися сльози, груди здригнулись, а коліна затремтіли. Вона вчепилася в перила на балконі, важко задихала, заплакала, пустила слину. Ферро сміялася нечасто. Вже й не пам’ятала, коли робила це востаннє. Але Джезаль дан Лютар — король?

Це кумедно.

Далеко вгорі, на публічній галереї, хтось засміявся. Цей уривчастий регіт геть не пасував до серйозності моменту. Однак, коли Джезаль усвідомив, що Баяз вимовив саме його ім’я, усвідомив, що саме на нього показує простягнутий палець, йому найперше захотілося посміятися й собі. Далі, коли всі обличчя в безмежній залі миттю повернулися в його бік, захотілося виблювати. В результаті вийшов негарний кашель, присоромлена усмішка, неприємне печіння в самісінькій глибині рота, а його лице враз поблідло.

— Я… — мимоволі прохрипів він, але при цьому гадки не мав, що казати далі. Які слова можуть бути доречними в таку мить?

Джезаль зміг хіба що застигнути на місці, рясно пітніючи й трусячись під жорсткою формою, тимчасом як Баяз лунко вів далі, перекрикуючи сміх, що булькав угорі:

— Ось заява, дана під присягою його названим батьком. Вона засвідчує, що всі мої слова правдиві, та хіба це має значення? Всякому легко побачити, де тут правда! — Маг знову махнув рукою на Джезаля. — Він на очах у вас усіх переміг на Турнірі й супроводив мене в повній небезпек подорожі, жодного разу не поскаржившись! Очолив атаку на міст біля Дарміума, не думаючи про власну безпеку! Врятував Адуа від бунту, не проливши ні краплинки крові! Його відвага й доблесть, мудрість і самовідданість добре відомі всім! Хіба можна сумніватися, що в його жилах тече кров королів?

Джезаль кліпнув. На поверхню його млявого розуму почали спливати розрізнені факти. Він був не надто схожий на братів. Батько завжди поводився з ним інакше. Йому дісталася вся краса в родині. Він стояв із роззявленим ротом, але зрозумів, що не може його стулити. Його батько, побачивши Баяза на Турнірі, став білий як молоко, неначе впізнав його.

Таки впізнав, і він Джезалеві зовсім не батько.

Привітавши Джезаля з перемогою, король прийняв його за рідного сина. Вочевидь, це не така вже сліпуча дурниця, як усі могли подумати. Старий дурень підійшов до правди ближче за всіх. Раптом у всьому цьому з’явилася жахлива логіка.

Він бастард. Найсправжнісінький.

Незаконний син короля. І навіть більше: як він поволі, з дедалі сильнішим жахом почав усвідомлювати, тепер його серйозно розглядають як можливу заміну королю.

— Панове! — гукнув Баяз, перекрикуючи недовірливий гомін, який щомиті ставав гучнішим. — Ви вражені! Можу вас зрозуміти: з цим фактом важко змиритися. Тим паче в такій задушливій спеці, як тут! — Він подав знак вартовим в обох кінцях зали. — Будь ласка, відчиніть брами, дайте нам трохи повітря!

Двері відчинили, і до Осередку лордів увірвався легкий вітерець. Прохолодний вітерець, а з ним і дещо