Останній аргумент королів - Джо Аберкромбі

— Як там лорд-маршал? — запитав Джеленгорм.

— Із радістю можу сказати, що набагато краще.

— Дякувати долі. — Каспа здійняв брови. — Мені не надто приємно уявляти, як усім заправлятиме той педант Крой.

— Або Полдер, — додав Брінт. — Він безжальний, як змія.

Вест не міг не погодитися. Полдер і Крой ненавиділи його майже так само сильно, як один одного. Якщо котрийсь із них прийме командування, для нього буде за щастя наступного дня чистити нужники. А щонайбільше за тиждень він, імовірно, попливе човном до Адуа. Щоб чистити нужники там.

— Чули про Лютара? — спитав Джеленгорм.

— А що з ним?

— Він повернувся до Адуа.

Вест різко підвів погляд. В Адуа була Арді, і думка про їхнє возз’єднання його якось не тішила.

— Я отримав листа від своєї кузини Арісс. — Каспа примружився, незграбно склавши карти віялом. — Вона пише, що Джезаль був десь далеко, виконував якусь місію для короля.

— Місію? — Вест сумнівався, що Джезалеві довірили б щось достатньо важливе, щоб це можна було називати місією.

— Про це, здається, теревенить усе Адуа.

— Кажуть, він очолив якийсь наступ, — додав Джеленгорм, — через якийсь міст.

Вест здійняв брови.

— Та невже?

— Кажуть, він убив на полі бою два десятки людей.

— Усього два десятки?

— І, кажуть, побував у ліжку з донькою імператора, — пробурмотів Брінт.

Вест пирхнув.

— У це мені чомусь віриться найбільше.

Каспа пирснув від сміху.

— Що ж, хай що там сталося насправді, його підвищили до полковника.

— Ну й на здоров’я, — пробурчав Вест. — Цей хлопчисько, здається, завжди приземляється на лапи.

— А чули про той бунт?

— Моя сестра писала щось про нього в останньому листі. А що?

— Арісс розповідає, що сталося повноцінне повстання. Тисячі селян вешталися околицями, палили й грабували, вішали всіх, хто має «дан» у прізвищі. І знаєте, кому доручили командувати силами, які послали їх спинити?

Вест зітхнув.

— Часом не нашому давньому другові Джезалю дан Лютару?

— Саме йому, і він умовив їх розійтися по домівках. Як вам таке?

— Джезаль дан Лютар, — пробурмотів Брінт, — почує кожного. Хто б міг подумати?

— Я нізащо. — Джеленгорм допив свій келих і налив собі ще. — Але його, вочевидь, тепер звуть героєм.

— За нього п’ють у тавернах, — докинув Брінт.

— Його вітають у Відкритій Раді, — сказав Каспа.

Вест ребром долоні підсунув до себе дзвінку гірку монет.

— Був би радий сказати, що здивований, але завжди здогадувався, що рано чи пізно почну діставати накази від лорд-маршала Лютара.

Йому думалося, що могло бути й гірше. Це міг би бути Полдер або Крой.

Поки вершечками пагорбів поволі сунули перші рожеві промінчики світанку, Вест підіймався схилом до намету лорд-маршала. Віддати наказ рушати треба було вже давно. Він похмуро віддав честь вартовим біля запони і просунувся за неї. У кутку за запоною досі горіла одна лампа, омиваючи червонястим світлом мапи, складані стільці та складані ж столи й наповнюючи чорними тінями складки ковдр на ліжку Бурра. Вест підійшов до нього, згадуючи всі справи, які мусив зробити того ранку, й перевіряючи, чи не забув він чогось.

— Лорд-маршале, Полдер і Крой чекають вашого наказу рушати.

Бурр лежав на своєму похідному ліжку, заплющивши очі й роззявивши рота, і спокійно спав. Вест був би радий так його й залишити, та вони вже марнували час.

— Лорд-маршале! — різко гукнув він і підійшов до самого ліжка. Той усе одно ніяк не реагував.

Тоді Вест і помітив, що в лорд-маршала не ворушаться груди.

Він невпевнено простягнув пальці й потримав їх над розімкнутими вустами Бурра. Тепла не було. Дихання теж. Вест відчув, як із його грудей аж до кінчиків пальців розпливається жах. Сумнівів бути не могло. Лорд-маршал Бурр помер.

Надворі стояв сірий ранок. Труну перенесли від намету на своїх плечах шестеро похмурих вартових, а за ними йшов хірург, тримаючи в руці капелюха. Полдер, Крой, Вест і низка найстарших офіцерів армії стали обабіч стежки, проводжаючи труну поглядом. Сам Бурр, поза сумнівом, схвалив би той простий ящик, у якому його труп збиралися доправити до Адуа. Він був виготовлений так само грубо, як ті, в яких ховали найпростіших рекрутів Союзу.

Вест отетеріло витріщився на цю труну.

Чоловік у ній був йому як батько — чи принаймні був найближчою до батька людиною в його житті. Наставником і захисником, покровителем і вчителем. Справжнім батьком — не те що задиристий п’яний черв’як, яким його покарала природа. Проте, дивлячись на той грубий дерев’яний ящик, він не відчував смутку. Він відчував страх. За армію й за самого себе. Найперше Вестові захотілося не розридатись, а втекти. Однак тікати було нікуди. Кожен мусив виконувати свою роль, тим паче тепер.

Крой задер гостре підборіддя й виструнчився, застигнувши, наче залізний, коли по них майнула тінь труни.

— Маршала Бурра дуже бракуватиме. Він був стійким солдатом і сміливим лідером.

— Патріотом, — докинув Полдер. У нього тремтіли губи; одну руку він притиснув до грудей, неначе вони були готові розверзнутися від емоцій. — Патріотом, який віддав життя за рідну країну! Служити під його проводом було для мене честю.

Вестові захотілося виблювати від їхнього лицемірства, та насправді він украй їх потребував. Шукач і його люди на пагорбах, ідуть на північ, намагаючись заманити Бетода в пастку. Якщо армія Союзу не піде слідом, до того ж швидко, то вони не матимуть підмоги, коли король північан нарешті їх дожене. Їм удасться хіба що загнати самих себе в могили.

— Жахлива втрата, — промовив Вест, дивлячись, як труну поволі зносять із пагорба, — проте найкращий спосіб його вшанувати — боротися далі.

Крой офіційно кивнув.

— Добре сказано, полковнику. Ми змусимо цих північан поплатитися!

— Ми повинні це зробити. А для цього слід приготуватися до вимаршу. Ми вже й так відстаємо від графіка, а план потребує точного…

— Що?! — Полдер витріщився на Веста так, ніби запідозрив, що той раптом збожеволів. — Іти вперед? Без наказів? Без чіткої структури командування?

Крой потужно пирхнув.

— Це неможливо.

Полдер енергійно замотав головою.

— Виключено, абсолютно виключено.

— Але накази маршала Бурра були цілком конкретні…

— Обставини змінились, і це більш ніж очевидно. — Лице Кроя стало невиразною маскою. — Доки я не одержу явних вказівок від Закритої Ради, ніхто не пересуне моєї дивізії ні на волосину.

— Генерале Полдере, ви ж, звісно…

— За цих обставин я не можу не погодитися з генералом Кроєм. Армія не може посунутися ні на дюйм, доки Відкрита Рада не обере нового короля, а король не призначить нового лорд-маршала.

Вони з Кроєм поглянули один на одного із глибокою ненавистю й недовірою.

Вест застиг зі злегка відвислою щелепою, не вірячи власним вухам. Перш ніж звістка про смерть Бурра дійде до Аґріонта, мине не один день, і навіть якщо новий король негайно визначиться з заміною, не один день мине, перш