Останній аргумент королів - Джо Аберкромбі

Він окинув поглядом обличчя членів Відкритої Ради, що сиділи на лавах. Триста двадцять облич. Ґлокта уявив собі папери, пришпилені цвяхами до стіни архілектора, і зіставив їх із людьми, що сиділи перед ним. «Таємниці, брехня, альянси. Найперше — альянси. За кого вони голосуватимуть?»

Він бачив окремих людей, чию підтримку однозначно забезпечив. «Ну, наскільки щось може бути однозначним у ці непевні часи». Бачив серед цієї тисняви, ближче до задньої стіни, рожеве лице Інґелстада; чолов’яга ковтнув і відвів погляд. «Можеш дивитися куди хочеш — аби тільки проголосував по-нашому». За кілька рядів позаду зобачив розслаблене лице Веттерланта, і той майже непомітно кивнув йому. «Отже, наша остання пропозиція виявилася прийнятною. Ще чотири для архілектора? Достатньо, щоб змінити ситуацію й зберегти нам роботу? Зберегти нам усім життя?» Ґлокта відчув, як його беззуба усмішка ширшає. «Скоро побачимо…»

Посередині переднього ряду, серед найстаріших і найвизнач­ніших родин міддерландського дворянства, сидів лорд Брок. Він склав руки на грудях і, здавалося, спрагло чогось очікував. «Наш лідер перегонів, якому не терпиться вискочити з воріт». Неподалік сидів лорд Ішер, старий і статечний. «Другий фаворит, який досі має всі шанси». Поблизу сиділи Барезін і Хюґен, незручно притиснувшись один до одного й раз у раз не без відрази позираючи вбік, один на одного. «Хто його зна? Один ривок наостанок — і трон може стати їхнім». Далеко зліва, попереду делегацій з Енґлії та Старикланду, сидів лорд-губернатор Скалд. «Нові люди з провінцій. Однак голос — це все одно голос, хай як ми гнутимемо кирпи». Із правого краю сиділи дванадцятеро старійшин Вестпорта, в яких завдяки крою одягу й кольору шкіри відразу було видно чужинців. «Все одно це дюжина голосів, а за кого — невідомо».

Представників Дагоски того дня не було. «На жаль, не лишилося жодного. Лорд-губернатора Вурмса було знято з посади. Його син утратив голову й не зміг приїхати. Що ж до решти міста, то його завоювали гурки. Але з цим нічого не вдієш. Певні втрати неминучі. Ми посунемо вперед без них. Дошку приготовано, фігури готові до ходів. Цікаво, хто стане переможцем у цій огидній маленькій грі? Скоро побачимо…»

Спікер вийшов уперед, на середину круглої зали, здійняв жезл високо над головою й опустив, кілька разів потужно стукнувши. Цей стукіт відбився луною від шліфованих мармурових стін. Теревені затихли, можновладці повернулись обличчями до центру, всі до одного напруживши обличчя. У велелюдній залі запала тривожна тиша, і Ґлокта відчув, як у нього швидко засіпався лівий бік обличчя й закліпала одна повіка.

— Закликаю збори Відкритої Ради Союзу до порядку! — прогримів спікер.

Поволі, з надзвичайно похмурим обличчям, підвівся лорд Хофф і став навпроти радців.

— Друзі! Колеги! Лорди Міддерланду, Енґлії та Старикланду, старійшини Вестпорта! Гуслав П’ятий, наш король… мертвий. Двоє його спадкоємців… мертві. Один загинув від рук наших ворогів на півночі, а другий — від рук наших ворогів на півдні. Ніде правди діти, зараз тяжкі часи, а ми залишилися без лідера. — Він благально простягнув руки до радців. — Зараз на вас лягає серйозна відповідальність. Вибрати з-поміж нас нового верховного короля Союзу. Кандидатом може бути будь-яка людина, що засідає в цій Відкритій Раді! Кожен із вас… може бути нашим наступним королем.

Із публічної галереї скотилася хвиля майже ошалілих перешіптувань, і Хоффові довелося підвищити голос, щоб їх перекричати.

— Таке голосування досі відбулося лише раз за всю історію нашої видатної країни! Після громадянської війни й падіння Морліка Божевільного, коли на престол було майже одноголосно зведено Арно. Саме він породив видатну династію, що припинила своє існування всього кілька днів тому. — Він опустив руки й сумовито звісив погляд на кахлі. — Того дня ваші пращури зробили мудрий вибір. Можна лише сподіватися, що той, кого оберуть тут сьогодні його колеги і в присутності його колег, заснує таку ж шляхетну, таку ж сильну, таку ж справедливу й таку ж довговічну династію!

«Можна лише сподіватися, що оберуть людину, яка, хай їй грець, робитиме саме так, як їй казатимуть».

Ферро відіпхнула зі свого шляху жінку в довгій сукні. Ліктями проштовхалася повз якогось товстуна, в якого від обурення затрусилися щоки. Пробралася до балкона й сердито поглянула вниз. Широка зала внизу була переповнена стариганями в оздоб­леному хутром одязі, що скупчилися на високих трибунах. Кожен мав блискучий ланцюг на плечах, а на їхніх блідих обличчях мерехтів піт. Навпроти них, за вигнутим столом, сиділа інша компанія чоловіків, не така велика. Ферро нахмурилася: побачила, що з одного кінця столу сидить Баяз і всміхається так, ніби знає таємницю, про яку більше ніхто не здогадується.

Як завжди.

Поряд із ним стояв гладкий біляк із купою луснутих вен на обличчі і кричав щось про необхідність голосувати сумлінням. Ферро пирхнула. Вона здивувалася б, якби на кількасот чоловіків там, унизу, знайшлося п’ять чистих сумлінь. Вони всі, здавалося, уважно слухали звернення товстуна, проте Ферро бачила дещо інше.

Зала була повна сигналів.

Люди скоса позирали один на одного й ледь помітно кивали. Підморгували одним чи другим оком. Торкалися вказівними пальцями носів і вух. Якось дивно чухалися. По всій залі розтягнулося павутиння таємниць, а посеред нього сидів і либився Баяз. Трохи позаду нього стояв, притулившись спиною до стіни, Джезаль дан Лютар у формі, прикрашеній блискучою ниткою. Ферро вишкірила зуби. Вона здогадалася про все з того, як він стояв.

Нічого він не навчився.

Спікер знову тицьнув у підлогу своїм дрючком.

— Голосування починається зараз!

Пролунав уривчастий стогін, і Ферро побачила, як жінка, повз яку вона раніше проштовхалася, опустилася на підлогу непритомна. Хтось потягнув її геть, розмахуючи в неї перед носом папірцем, а за ними щільно зімкнув ряди сердитий натовп.

— У першому турі вибір буде обмежено до трьох варіантів! Буде відкрите голосування за кожного кандидата, починаючи з того, хто має найбільше земель і маєтностей!

Далеко внизу, на лавах, багато вбрані люди пітніли й тремтіли, наче перед боєм.

— Перший! — заверещав один клерк. Голос йому урвався, коли він зазирнув до величезної книги. — Лорд Брок!

На галереї люди витирали обличчя, бурмотіли й важко дихали, неначе опинилися віч-на-віч зі смертю. Можливо, для когось із них це й було так. Тут повсюди смерділо сумнівами, збудженням і жахом. Такими сильними, що аж заразливими. Такими сильними, що навіть Ферро, якій були до сраки біляки та їхнє кляте голосування, відчула, як у неї пересихає в роті, пальці сверблять, а серце стукає важко і швидко.

Спікер розвернувся обличчям до зали.

— Перший кандидат — лорд Брок! Усіх членів Відкритої Ради, що бажають обрати наступним верховним королем Союзу лорда Брока, просимо підняти…

— Секунду, мілорди!

Ґлокта різко крутнув головою, проте кістки в його шиї застрягли на півдорозі й озиратися довелося кутиком затуманеного ока. Йому й не треба було завдавати собі клопоту. «Можна було здогадатися, навіть не дивлячись». Баяз підвівся зі свого крісла й тепер поблажливо всміхався Відкритій Раді. «Час обрано ідеально». У відповідь члени Відкритої Ради обурено загукали:

— Зараз затримки недоречні!

— Лорд Брок! Я голосую за Брока!

— Нова династія!