Зворотний бік світів - Дарунок Корній

Рідина подіяла миттєво. Птаха закоркувала пляшечку та заховала до кишені, похитала сумно головою:

— От же ж, телепень! Тепер зрозуміло, на кого син схожий. Як ти, Горпино? Уже краще? Що він тут забув?

Горпина кивнула ствердно на слова Птахи. Очі жінки відтанули, тремтіння в тілі припинилося, повернувся голос:

— Усе добре. Пташко, ти вчасно. Я вже зі світом білим прощалася і з ними… — вона простягла Птасі те, що так міцно тулила до серця. Це була фотографія, а на ній — Ольга, Назар і Мальва. — Ось.

Птаха взяла до рук пожмаканий знімок. Шматочок щастя звичайних хороших світлих людей… Посміхнулася. Розгладила папір та обережно поклала фото на стіл.

— Він дізнався щодо проклятого, котрий допомагав Мальві, і про те, що то я його у світ темних заслала, — Горпина говорила, дивлячись на непритомне тіло темного.

— Зрозуміло. — Птаха обережно підхопила Горпину, допомогла їй сісти на крісло. Тоді налила в горня води і простягнула жінці. Горпина почала пожадливо пити. — Морок вважає Мальву мертвою. Бо вона, утікаючи від них, полізла в річку Забуту-Незгадану. Для темних та річка — то смерть. Щойно вони в неї потрапляють, як одразу гинуть. Але ж ти знаєш, що наша Мальва не темна.

— Вона втекла? Мальва жива? — Горпина тихо заплакала після почутого. Сльози стікали її зморщеним блідим обличчям і скрапували в горня з водою.

— Не плач, — заспокоювала жінку Птаха. — Усе буде добре. Мальва жива й досі не темна. І все це дякуючи тобі.

— Що? Як то жива? — позаду почувся слабкий, але сердитий голос.

Мальва розвернулася. Морок, стогнучи, приходив до тями. За хвилину-дві він повністю оклигає. Але втікати від нього вона не мала наміру.

— Отже, шановний-нешановний Повелителю темних сил, який опускається так низько, що не шукає рівних собі суперників, а мучить беззахисних смертних, давайте домовимося. Ми з вами мило бесідуємо, поки ця налякана жінка перечікує на вулиці, але перед тим ви даєте слово великого темного Повелителя, що ані ви, ані за вашим наказом, чи бажанням, чи маренням ніхто не чіпатиме Горпину. В обмін на це я розповім усе, що знаю про зникнення Мальви. Годиться? Чекаю на відповідь.

Морок дивився на Птаху повним ненависті поглядом, і якби той міг убивати безсмертних, то жінка б уже вмерла. І не один раз…

— Ну? Я все ще чекаю на відповідь, — повторила Птаха. — Чи знову будемо битися?

Морок, сердито скидаючи із себе друзки потрощених тарілок та горнят, піднявся з підлоги.

— Гаразд, безсмертна. Обіцяю, слово Морока. І лишень тому, що доля онуки для мене більше важить, аніж уся ця смертна погань, — нервово засичав темний Повелитель.

— І не сумніваюсь ні крихти, що це правда, — сумно кивнула Птаха. Тоді звернулася до Горпини: — Горпино, люба! Залиш нас наодинці, будь ласка. Тобі допомогти чи ти сама?

Горпина ховала очі від чоловіка. Показала рукою Птасі, що впорається, і досить-таки швидко метнулася до дверей. Чи справді їй полегшало, чи то страх гнав жінку, але за мить лише Морок та Птаха залишилися в кімнаті.

Птаха підняла з підлоги перевернуте крісло, сіла в нього, рукою вказуючи Мороку на стілець навпроти. Мор невдоволено всівся, сердито кинув:

— Ну?

— Що, ну? — запитала Птаха. — Я думала, що ви почнете. Розкажете, як довели онуку до стану, коли вона готова була навіть померти, тільки б не залишатися в Темному світі. Чи, може, повідаєте, чому ваш син так усіх ненавидить, що легко готовий убивати кожного, навіть собі подібного, тобто темного.

Мор відповідав виважено й твердо:

— Мій син — це не лише моя проблема. Це ти його таким зробила. Ти його перетворила на потвору. Він уже не знає, хто він! Колись я думав: якщо Стрибогу добре з нею, з тою світлою, і якщо він назад не проситься, то, може, це і справді любов. Та ба, навіть більше. Я врешті змирився з цим, а потім… Несподівано повернувся син. І я зрадів, втішився. Ходив щасливий, бо ще й онука знайшлася. Нехай напівсмертна, але ж із Перемінником, з безсмертними талантами тобто. А потім ти… знову все зіпсувала.

Обличчям Птахи пролетіла тінь, і вона недобре прошипіла:

— Дуже цікава версія подій, шановний. Отже, це нормально, якщо твій чоловік ходить наліво і направо, спить з усіма підряд жінками, зваблює незайманих, а потім лишає їх з дітьми? Та й урешті в усьому тебе ж і звинувачує.

— Він — чоловік. Це його сутність. Фізіологія, якщо хочеш! Інстинкт розмноження. До того ж нема чого на дзеркало скаржитися, добре знала, кого купувала. Він темний. Що ти хотіла від темного бога? Святості?

Морок злісно блиснув очима. Як його дратувала ця світла зараза.

— Чому ж тоді ви ніколи не зраджували свою дружину? — Птаха дивилася чоловіку простісінько в очі, і той ледве витримував погляд. — І зараз не зраджуєте, а ко…

— Замовкни, — обурився Морок. — Ми говоримо не про мене, а про тебе зі Стрибогом. Отже, ти відповіла на зради Стрибога тим самим. Так ницо і так по-дурному.

— Я ніколи Стрибога не зраджувала. Жодного разу, навіть подумки, — відповідала спокійно Птаха.

— Не зраджувала? А Перун? Що це тоді, як не зрада?

— Ну, напевне, любов.

Мор оскаженіло зірвався з місця. Закричав на Птаху. Обзивав усяко, звинувачував у зникненні онуки, у тому, що вона така-сяка-пересяка — і зрадниця, і лиходійка, і звабниця, — і що вміє використовувати інших, і що всіх світлих треба втопити в Мертвій річці або відправити у світ мертвих, щоб не заважали нормальним творцям творити гармонію у світах. Робив то так гучно, що Горпина на вулиці нажахано молилася, просячи заступництва в небес. Чомусь була переконана, що Морок уб’є Птаху.

Птаха ж спокійно сиділа на своєму місці, уважно спостерігаючи за діями Мора. І коли той урешті трохи стишився та знесилено впав на стілець, вона озвалася:

— Як багато цікавого я щойно почула від Повелителя Темного світу. Шановний Повелителю, ви завжди чуткам вірите чи тільки коли вони стосуються Птахи? Не відповідайте, бо я зараз повідомлю вам таке, від чого вам стане соромно за всі сказані недобрі слова.

— Дуже цікаво, безсмертна, — скривився Мор. — І що ти мені такого скажеш, чого я не знаю? Що ви з Перуном не коханці, а друзі? Не сміши мене, гаразд? Ти сама щойно зізналася, що любиш його, чи мені почулося?

— Ні, не почулося. Можу повторити. Я і справді люблю Перуна. Так само, як ви любите Стрибога. Бо Перун — мій батько. Можете запитати Мари, Лади чи кому ви там ще