Зворотний бік світів - Дарунок Корній

— Спокійно, жінко, — різко перебив Перун. — Про що ми зараз говоримо? Магура — моя перша дружина, давно мертва. Ти ревнуєш до мертвої? Чи ти при своєму розумі? Ти — моя дружина перед Сварогом. Ти — мати моїх дітей. Птаха — моя донька, і це геть інша історія. Живи теперішнім! Що ж ти ніяк не заспокоїшся? А ще смертним дорікаєш. Це ти поводишся негідно. Ну годі на мене жалощі виливати. Зізнавайся вже, часу обмаль. Де хлопці? Де Мальва? І кому ти віддала мою стрілу? Мальва та Птаха в небезпеці. Сірі воліють усіх переконати, наче Мальва мертва. Дівчину треба негайно відправити до Яровороту, а темним розповісти правду — Мальва не втопилася, вона жива.

Лада знову захлипала. Перун сердито гримнув на неї:

— Жінко, не мовчи! Мальва тут? І не реви, потім ридатимеш, якщо схочеш. Розповідай, ну ж бо!

Хлопці перезирнулися. Мальві загрожує небезпека? Ух! А мати хотіла її віддати батькові. А може, не батькові. Хлопці аж дихати перестали, слухаючи, що далі буде.

— Так, Мальва тут була, — Лада говорила ледь чутно, стримуючи ридання. — Але зараз уже нема. Я замкнула дівчину в майстерні, щойно її у нас знайшла. Я не знала, хто вона. Вона плела несосвітенні дурниці про темних, і що вона від них втекла, і від власного батька втекла теж. Я вирішила поки тримати її під замком, щоб прояснити ситуацію. Але… Наші сини, ти вже вибач, геть від рук відбилися, творять казна-що і нікого не слухають. Це вони допомогли дівці утекти. І за це я їх покарала: замкнула в кімнаті, запечатавши і стіни, і вікна, і підлогу, і двері, і стелю.

— І куди утекла Мальва? — допитувався Перун.

— Не знаю. Вона мені не звітувала про це. Навіть більше. Геть невихована молода особа. У мене ключ украла і кудись перемістилася. Від усіх утікає, сама не відає чого хоче.

— Ну, я б так не сказав, — не погодився Перун. — Я трохи Мальву знаю. Вона нічим не гірша від наших синів. А те, що зуміла дременути і з Темного світу, говорить тільки про неабиякі таланти.

— Але у Відтіні мешкають її рідні: батько, дід, тітка. Від кого ж вона тікала? І навіщо?

— Тікала від діда. Ладо, а ти не намагалася з Мальвою нормально поговорити? Її батько, Стрибог, геть сказився. Ревнує Птаху до мене, майже як ти. Спалив Темний світ, світ неврів ледве не вкатрупив. Ото рятували його щойно, ледве відхайкали. І, знаєш, я думаю, що настав час нашим синам врешті волю дати. Нехай роблять власні помилки, а то дивись, щоб як у Стрибога з Мальвою не вийшло.

— Та невже? Це ж Птаха у всьому вина. Стрибога вона і спровокувала. Це нечувано — приховувати від чоловіка, що в нього є донька, й купу років її від нього ховати, та ще й віддати на виховання звичайним смертним.

— Що? Знову за рибу гроші? Ти Стрибога захищаєш? Хіба він нормальний батько? Коли дізнався про існування доньки, то що зробив? Одразу захотів її позбутися та вручив дідові на виховання. Знаєш, люба моя дружинонько, я тебе ніколи не зраджував. І що отримав? Недовіру. Бо ти, почувши неперевірений розголос, почала вигадувати програму помсти, чи не так? А Стрибог постійно ходив наліво! Зраджував свою дружину. І не раз, і навіть не десять… Невже по-жіночому тобі важко зрозуміти Птаху?

— Не виправдовуй її. Вона не…

— Годі, я зрозумів, що Мальви в Оранті нема. Гаразд, щодо цього я поговорю з хлопцями. Ми все з’ясуємо. Тепер стріла. Ну? Слухаю уважно. Хто просив і як?

— Е-е-е, це випадково сталося. Я-а-а… я… дуже тебе ревнувала. Навіть думала, якщо не стане Птахи, ти вже точно будеш тільки моїм. І тут раптом він нізвідки з’являється та обіцяє вбити Птаху. І лишень за маленьку послугу: я маю позичити в тебе одну стрілу.

— Замовлену на смерть, так?

— Так. І якимсь чином передати її Птасі, а потім вчинити так, щоб вона ту стрілу загубила.

— Він — це хто?

— Сірий, — ледь чутно пролопотіла жінка.

— Я так і знав. І ще раз про Мальву. Тільки дивися мені в очі та кажи правду. Я ж відчуваю, коли ти дуриш. Чула? Ти ж не просто так Мальву замкнула? Ти мала передати її комусь. Про навернення блудної дочки до коханої родини я вже чув. Тепер хочу почути правду. Кому?

— Я, я, я… Не знала, що все так, що Птаха не розлучниця і тобі дочка, що дівчинка не з батьком… Сірий обіцяв мені…

Лед повільно почав відповзати, жестом кличучи за собою брата. Той кивнув, поповз слідом. Хлопці дуже обережно спустилися. Батьки їх не помітили. Їм зараз не до них.

— Ну що, йолкі-матолкі, от тобі страсті-мордасті! Ну, батьки дають! І тепер усе залежить від нас, схоже. — Лед урочисто і серйозно дивився на брата. — Ми з тобою знаємо, де Мальва, і ми її, поки батьки сваряться, а то надовго, знаючи норов обох, повернемо назад. Вона у Ягілки. І одним вчинком уб’ємо кількох зайців: і сварку припинимо, і батьків помиримо, і дівчину визволимо, і світи порятуємо теж, а ще доведемо матінці, що цілком самостійні. Ну, як тобі мій план?

— Ой, не знаю, братіку, — відповідав схвильований почутим Полель. — А якщо її у Ягілки нема?

— Тоді з’ясуємо де, повернемося додому і полегшимо батьку роботу. Ти ж чув, він нас хоче відпустити у вільне плавання. Тож давай покажемо, що ми цього гідні.

— Ну, якщо тільки ненадовго, — здався Полель.

— Та, звісно, одна нога тут і друга теж уже майже тут, — радісно вимовив Лед.

— О, братіку, тоді план такий. Я додому збігаю, свою сопілку прихоплю, меча твого теж, гаразд? Раптом знадобиться? Усе-таки до Ягілки йдемо. Усяке може трапитися в дорозі.

— Ну ти даєш, йолкі-матолкі! Ягілка — мій вірний друг. До того ж тільки згаємо час. Ми ж туди й назад. Гайда. Виймай запасного ключа.

Полель невдоволено щось хмикнув собі під ніс.

— Та знаю я, що в тебе є запасний ключ. І не бреши, що він у сховку в кімнаті. Я ж бачив, як перед тим, коли стіна впала, ти його з мого каміна дістав. Гарно придумав! Сховок у кімнаті брата. Йолкі-матолкі! Навіть для