Талiсман - Стівен Кінг

Вода?

бруду й вологи, чув

Джинси? Сорочка?

монотонне кумкання жаб і

Джек розплющив очі й побачив помаранчеве сяйво заграви, що відбивалося в широкій річці. На східному березі річки ріс незайманий ліс; на західному — а саме тут перебував Джек — простягалося довге поле, частково приховане присмерковим туманом, що стелився по землі аж до самої води. Волога земля хлюпала під ногами. Джек лежав край самої води, у найболотянішій місцині. Все поросло густими бур’янами — до сильних морозів, які їх вб’ють, лишався ще місяць, а може, й більше — і Джек заплутався в них, так, неначе людина, що, прокидаючись від нічного жахіття, заплуталася у власній постільній білизні.

Наскрізь мокрий, він зіп’явся на ноги та заточився. Від нього тхнуло багнюкою, а лямки наплічника стискували пахви. Хлопчик із жахом відкинув з обличчя і рук рештки бур’янів. Відступив від води, а тоді озирнувся і побачив, що пляшка Спіді лежала в багнюці, а закривка — біля неї. Частина «магічного соку» розлилася, коли він боровся зі зловісними деревами Територій. Тепер у пляшці лишилася тільки третина рідини.

Він постояв там приблизно хвильку та подивився на річку. Його порепані кросівки занурилися в багнюку. Це достоту був його світ: старі добрі Сполучені Штати Америки. Він не побачив таких сподіваних золотих арок, хмарочоса чи супутника Землі, що блимав десь у вишині присмеркового неба, але він напевно знав, де перебуває, так само як знав власне ім’я. І тепер поставало питання, чи бував він узагалі в якомусь іншому світі?

Джек поглянув на незнайому річку, такий же незнайомий сільський пейзаж і прислухався до затишного мукання корів. А тоді подумав: «Ти опинився деінде. Це достоту не пляж Аркадії, Джекі».

Ні, то точно не був пляж Аркадії, от тільки Джек не настільки добре знав околиці, щоб сказати напевно, що відійшов далі, ніж на чотири-п’ять миль: знав тільки, що достатньо просунувся в глиб суходолу, аби більше не відчувати запаху Атлантики. Він повертався, неначе прокидався після страшного сну — а може, то і був сон? Усе, починаючи з візника та його підводи з м’ясом, засидженого мухами, і до живих дерев? Лишень пробудження від жахіття, частиною якого було блукання уві сні? У цьому був сенс. Його матір помирала і, як подумав Джек, насправді він уже давно про це знав: усе вказувало на це, і підсвідомість давно вже дійшла правильного висновку, хай навіть свідомість і заперечувала очевидне. Все це сприяло атмосфері самонавіювання, а той божевільний п’яниця Спіді Паркер запустив усе в дію. Усе сходилося.

Дядьку Морґану таке б сподобалося.

Джек затремтів і тяжко глитнув. Ковтати було боляче. Біль був не таким, як під час застуди, а інакшим: так дошкуляють травмовані м’язи.

Він підвів ліву руку — ту, яка не тримала пляшку — і м’яко потер долонею горло. Якусь мить у нього був абсурдний вигляд: як у жінки, що перевіряє, чи немає в неї другого підборіддя або зморшок. Він побачив садно саме над адамовим яблуком. Хоч воно й не сильно кривавило, але торкатися до нього було боляче.

Це робота кореня, що схопив його за шию.

— Правда, — прошепотів Джек. Він дивився на помаранчеву воду, прислухався до кумкання жаб-биків і далекого мукання корів. — Усе правда.

9

Джек почав підніматися схилом, ген до краю поля, залишаючи річку — а разом із нею і схід — позаду. Коли він здолав півмилі, постійне тертя та човгання рюкзака об побатожену спину (а Озмондові удари нікуди не поділися, і наплічник, що совався туди-сюди, нагадував про це) викликало з небуття спогад. Тоді він відмовився від велетенського сандвіча Спіді, та чи не поклав старий рештки до рюкзака Джека, доки той роздивлявся медіатор? Від цієї думки живіт аж підскочив.

Тоді Джек зняв рюкзак і зупинився прямісінько посеред туману під вечірньою зорею. Він відгорнув одне відділення і побачив там сандвіч: не шматочок чи навіть половину, а цілий сандвіч, загорнутий у газету. Джекові очі наповнилися теплими слізьми, і хлопчику до болю захотілося, аби Спіді опинився тут, щоб він міг обняти друга.

Десять хвилин тому ти називав його божевільним старим п’яницею.

Хлопчикове обличчя спалахнуло від сорому, однак це почуття не завадило згамати сандвіч за шість великих кусів. Хлопчик запакував наплічник і знову одягнув його на плечі. Він рушив далі. Йому стало краще: коли вдалося втамувати бурчання в животі, Джек знову став самим собою.

А невдовзі у всеохопній темряві заблимали вогники. Фермерський дім. Загавкав пес — то був гучний гавкіт велетенського собацюри, і Джек на мить завмер.

«Усередині, — подумав він. — Або на ланцюзі. Сподіваюся».

Він повернув праворуч, і через певний час собака замовк. Орієнтуючись по вогнях фермерського будинку, Джек небавом вийшов на вузьку асфальтну дорогу. Він тільки й дивився зліва направо, не маючи й гадки, куди йти далі.

Гаразд, народ, ось і Джек Сойєр, на півдороги з нізвідки в нікуди: мокрий до нитки, кросівки вимащені багнюкою. Браво, Джеку!

Самотність і туга за домівкою знову охопили його. Джек відігнав ці почуття. Він плюнув на лівий указівний палець, а тоді різко вдарив по краплі слини. Більша частинка відлетіла праворуч — чи то лишень так здалося Джекові, — тому він повернув саме туди й рушив далі. За сорок хвилин зморений (і, що гірше, голодний) Джек побачив кар’єр із видобування гравію, а за ним — якийсь хлів, відмежований від дороги ланцюгом.

Джек прошмигнув під ланцюгом і рушив до хліва. На дверях висів замок, але хлопчик побачив, що під однією зі стін халупки просіла земля. Зняти рюкзак, пролізти під стіною, а тоді протягнути за собою речі — справа однієї хвилини. А замок на дверях навіть дарував відчуття безпеки.

Він роззирнувся довкола та побачив якісь дуже старі інструменти — вочевидь, цим місцем давно не користувалися, і Джека це влаштовувало. Він роздягнувся догола — відчувати на собі брудний та липкий одяг хлопчику не хотілося. У кишені штанів намацав монетку, яку дав капітан Фаррен: поміж звичайного дріб’язку вона здавалася справді велетенською. Джек витягнув її та побачив, що монетка капітана Фаррена — з профілем Королеви з одного боку та з крилатим левом з іншого — перетворилася на срібний долар 1921 року. Деякий час хлопчик ретельно роздивлявся профіль Леді Свободи на срібнику, а тоді кинув грошик назад у кишеню джинсів.

Джек витягнув із наплічника чисті речі; брудні він вирішив просушити до ранку, а