Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
Я зрозуміла, що пані Корра присягнулася.
– Сподіваюся, що більше нікого не потрібно буде залучати до цієї справи.
На тому й зупинилися. Хлопці рушили разом з нами. Коли доїхали до Північної брами, стало трохи моторошно. Що? Я сказала «трохи»? Не вірте. Збрехала. Стало моторошно. Настільки моторошно, що захотілося тікати від цих воріт якнайдалі. Стало лячно, жахливо, страшно. Мене били дрижаки. Я придушила напад паніки. Ех, зараз би настоянки сопільника! І чому ніхто про це не подбав? І я – ходяча пригода, могла б і попросити. Прийдеться виїжджати власною хоробрістю. Тільки де її взяти?
Некромант дав нам два невеликих мішечки.
– Це пошуковий бісер. Щойно ви підете цвинтарною дорогою, кидайте бісер під ноги дрібками. Не турбуйтеся, він свою роботу знає. А ми з хлопцями і магістром Коррою будемо прикривати тил. Богріс, готуй сітку мороку, Альг, – поцілунок Сфайли**. А ти, Германе, тримай напоготові вогняні спіралі. Ми з пані Коррою тримаємо щит відсутності. Дівчата, – він звернувся до нас, – ви нас не побачите і не почуєте. Не бійтеся, ми будемо йти крок у крок за вами.
Ми кивнули. Бідна Кхиброчка вмить змарніла. Але я була їй так вдячна, що вона погодилася піти зі мною! Якби щось подібне сталося з нею – я б вчинила так само.
Я повернулася до неї.
– На рахунок три, відчиняємо двері у брамі та йдемо. Раз, два, три!..
Ми потягнули на себе двері, приготували по дрібці бісеру і зробили крок у цвинтарну темряву. Двері скриплячі зачинилися. З-за хмар виглянув місяць. Я схопила під руку тролицю і ми, на ватяних ногах, пішли кладовищем. Старі похилені пам’ятники розсипалися від часу. Ось фея з відбитим крилом і рукою. Ось сич сидить на якійсь статуї лицаря без голови, а ось... свята квасоля!.. Упир!.. Кхибра зупинилася, наче вона дерево і корінням вросла в землю. Наші мішечки з бісером упали, бісер покотився цвинтарем. Я намацала качалку. Упирюка рухався швидко й безшумно. Вмить він зрівнявся з нами.
– Прийш-ш-шла, – пролунав тихий шиплячий звук, немов заговорив змій. – Я пам’ятаю тебе, дурненька! Поклик крові сильніший, ніж ти думала!
Навколо нього клубочився чорний морок. Жовті очі наливалися криваво-червоним. Паща тварюки відкрилася, оголюючи довгі криві ікла. Упир посміхнувся. Де ж наша група підтримки? Чи ми з Кхиброю маємо віддуватися за всіх?
– Я закличу мертвих, і ми перетворимо ваші міста на цвинтарі! А цвинтарі стануть нашими містами! – пообіцяв Зурмс і хрипло зареготав.
Я зібрала всю волю, яка ще залишилася у мене, сплюнула під ноги й, стримуючись з останніх сил, щоб не закричати від жаху, сказала якомога впевненіше:
– А жерти ви що тоді будете, сердешні? Один одного, чи як?
Упир сторопів і затулив пащу. Мені тільки цього й треба було. Відточеним рухом, я приголубила кровопивцю качалкою проміж очей. В удар я, напевно, вклала всю злість і ненависть до нечисті. Зурмс, як і Красунчик, явно такого не очікував. Він похитнувся, осів, потер перенісся і зламаний ніс. І блискавично піднявся над нами, схопивши мене за горло. Я захрипіла і впустила качалку. Кхибра одразу ж підхопила її та щосили, почала колошматити упиря абикуди. А він, не випускаючи мене, лишень зробив рух вільною рукою, і подруга відлетіла на кілька ліктів.
Мої ноги ледь торкалися землі, я стояла навпочіпки, раптом здалося, що шия почала підозріло хрустіти. Та де ж той клятий тил? Всрався й втонув?! І тут спрацювало все й відразу. Цвинтар осяяло спалахами вогняних спіралей, кровопивцю підкинуло як мішок з гноєм, навколо нього закрутилася спіраль вогню, затанцювали язики полум’я. Я гепнулася на сідниці й, важко дихаючи, схопилася за горло. Упир заревів так гучно, що вуха заклало від рику. Крізь спіраль вогню він намагався кинутися до мене, але коли його рука ковзнула і зненацька торкнулася медальйона, той спалахнув яскраво-червоним, залишаючи на руці нечисті опік. Упир заволав, скорчився від болю, він не бачив звідки його атакують. Ще одна вогняна спіраль затанцювала навколо Зурмса, не даючи йому вийти за межі кола. Але упир приловчився й обернувся кажаном. Тільки не зміг вилетіти – його крила тут же зламав різкий порив вітру, що миттєво пронизав холодом до кісток.
Р-р-раз і всі учасники полювання стали за спиною. А я, обтрушуючи спідницю, підійнялася на ноги. Поки Зурмс корчився від болю, на нього накинули сітку мороку і повністю знерухомили.
Грондер Вікк став навпроти упиря.
– Найпалкіші вітання, Зурмсе.
Упир підійняв на некроманта сповнені ненависті жовто-червоні очі й гірко посміхнувся.
– Овва! Старий друзяка, Грондер!.. Ти не уявляєш, як я сподівався, що ти здохнеш до того часу, коли мене розбудять, але...
– Хто зламав печатку?
– Цього я тобі не скажу!.. – розреготався упир.
– Іменем Маруни!..
– Можеш хоч сто заклять накласти – не скажу! Але знай одне – дні твої стануть короткими як літні тіні. Бійся, некроманте! Бійся! Пісок часу безжалісний до всіх. А Маруна теж не завжди стежить за своїми адептами.
Пані Корра вийняла з волосся довгу гостру шпильку й проколола вказівний палець. Кров тонкою цівкою побігла по долоні. Упир важко задихав. Його тонкі ніздрі затріпотіли, він облизався і вишкірився, але не міг поворухнутися.
– Корро, не роби цього, – суворо сказав Вікк.