Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
– Отже, тітка здає йому кут?
– І не просто кут, а одну з найкращих кімнат таверни! За півціни!
– Олишаїти! – ледь чутно вилаялася Кхибра.
– І опупиріти, – погодилася я.
– Я піду, не встигну оком кліпнути, а вже – збіговисько. Лім там, мабуть, зашивається, – від червоних плям геть нічого не залишилося, її личко стало доволі милим. – Це той, який вчорашнього відвідувача в кімнату ніс після того, як ти його приголубила качалкою.
Я лишень усміхнулася у відповідь. Злата побігла до таверни, а ми, переливши воду з Гіркого струмка у порожню миску, обполоснули казан колодязною водою, і повісили його на ланцюг. Під піддашшям літньої кухні стояла відкрита грубка. Там же було викладене кам’яне вогнище з двома залізними рогатинами з товстих прутів. Третій прут із гачком щільно лежав у рогульках. Кхибра спритно вдарила кресалом. Іскра, що зіскочила з камінчика, підпалила пучок соломи. Й ми вдвох роздмухали вогонь. Я підкинула ще кілька полін. Завантаживши лушпайки та крупу в казан, ми повернулися до кошика з цибулею. Злата почистила четверту частину. На поріг вийшов товстий трутень. Він ледачо підійшов до нас. Ми мовчки чистили цибулю і змахували сльози.
– Довго чухатися будете?! – незадоволено звискнув він. – Коли ще потрібно було її почистити?
– Ми б давно все закінчили, якби хтось не забруднив свинячий казан, – я змахнула сльози і взяла наступну цибулину. – Ось ми й відмивали його від жиру і смороду.
– Вони на те й свині, щоб жерти помиї. Нащо свиням чистий казан?
– Для того, щоб м’ясо було потім смачним, – шмигнула носом Кхибра.
– Розумаха? – єхидно посміхнувся кухар.
– Куди нам із вами змагатися? – жодної емоції у моєму голосі.
Він хотів було щось відповісти, але передумав, і видав:
– Закінчите з цибулею, приберетесь на кухні. А потім переберете горох. Завтра потрібно зварити гороховий суп.
– Тітка сказала… – почала Кхибра.
– Пані!.. – рявкнув товстун.
Тролиця примружилася і вишкірилася.
– Пані Пелагея сказала, що після того, як ми закінчимо з цибулею, нам належить обід, – я вирішила якомога спокійніше донести йому думку, що ми не збираємося голодувати.
– Ось із чистого казана і поїсте, – ще єхидніше посміхнувся кухар. – Підете скаржитися – пошкодуєте.
– Ми, на відміну від вас, не сексоти, – посміхнулася я навзаєм. – Хай буде вариво, з’їмо і його.
Товстун почервонів, став схожий на стиглий кавун.
– Мовчати!..
І тут Акрідена послала нам свою найчарівнішу усмішку в особі тітки Пелагеї.
– Уже познайомилися? – вона поспіхом наблизилася до нас. – Пане Понтусоле, це моя рідна небога Рута та її подруга Кхибра.
Кухар одразу змінився в обличчі: його щоки підстрибнули мов м’ячики, пухкі губи розпливлися в удаваній усмішці.
– Звичайно, пані Пелагеє. Чудові дівчатка! Так завзято допомогли мені сьогодні!
– Накажи Васі, щоб нагодував їх обідом, бо мені потрібно з’їздити у центр.
– Звичайно, пані Пелагеє, обов’язково.
Я розгнівилася від цих нудотних потоків брехні. Мабуть, обід нам сьогодні не світить. Гаразд, поп’ємо води. Благо, колодязь поруч. Шкода, що морква ще як ниточки. Геть молода, тільки-но проривали її. Але кріп та петрушка з базиліком є, й огіркова трава вже у соку. Не помремо, не дочекається!
– Дівчата, після шостої, ви вільні. Можете повертатися до гуртожитку.
– Дякую, тітонько Палажко, – замість мене подякувала Кхибра.
Тітка обговорювала з кухарем меню на завтра, м’яко сперечалася з товстуном, а ми дочищали цибулю. Понтусоль удавано поступався, підтакував, а нас від його голосу нудило. Аякже, він нас ще й обіду позбавить! Сам нехай жере лушпайки зі свинячого казана! Я схрестила руки перед собою – досить. І ми, забравши кошик з цибулею, прошмигнули на кухню мимо величезної сраки трутня. Там ми самостійно швидко насипали в миски картоплю з підливою, черпнули зі сковорідки шкварки з цибулею і, під веселими поглядами Васі та Аглаї, вибігли до зали таверни. Обрали найнепримітніший стіл – у кутку під сходами – та сіли обідати. Коли останню ложку картоплі з’їли, а ми сито відкинулися на спинки лав, я розповіла Кхибрі про нову зустріч із Красунчиком і про те, що почула від бандитів про Зурмса.
– Треба обов’язково розповісти про все Альгіну, – закінчила я свою розповідь.
– Дивлюся, що в тебе нюх на пригоди, – гигикнула тролиця. – Але упир... А якщо він нападе на когось?
– А я про що? Тому й треба якомога швидше попередити Альга.
– Тільки чим він допоможе?
Я не встигла відповісти – до нас підійшла Злата і поставила глечик квасу і два кухлі й змовницьки підморгнула.
– Є думка купити завтра зранку магоптахів про запас – будемо слати їх хлопцям, якщо щось трапиться, – запропонувала Кхибра.
Я схвалила її пропозицію. Ми зібрали посуд і помили його. Благо, Понтусоля на кухні не виявилося. Як сказав Вася, він пішов відпочити.