Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1 - Галлея Сандер-Лін

— Іншими словами, у нас віп-умови, — не втрималася від посмішки Сніжана.

— Особливо в тебе, — всміхнувся чорно-бурий. — Я ж, здається, казав, що тобі належить відкривати бал пліч-о-пліч з володарем?

— Це зараз невдалий жарт?! Нічого такого ти не згадував! — миттєво запанікувала Сніжа.

— Ну-ну, не так емоційно, — Себ прибрав з її сукні неіснуючу порошинку. — Куди ж подівся твій світський лиск, «сестричко»?

— Магістре Д'ардженто, ви своїми підколками мене до серцевого нападу доведете, — процідила вона. — Чи не зволите все мені пояснити?

— А що тут пояснювати? — наче нічого й не було заявив він. — Володар зазвичай відкриває бал із найдостойнішою представницею жіночого роду. А зараз найцінніша самка у палаці саме ви, моя люба. Я поки що про це не говорив, щоб ви заздалегідь не панікували.

Як Сніжці захотілося шибанути чорно-бурого по фізіономії чимось важким, шкода, що під рукою нічого не було.

— Тобто те, що паніка захлисне мене через край прямо зараз, вас зовсім не бентежить?!

— Паніка для вас завелика розкіш, сіє Невер: надто багато стоїть на кону. Не забувайте про це, — нагадав лис. — Ходімо до інших. Ми повинні встигнути з'явитися в залі, перш ніж туди ввійде володар.

Вони вийшли з кімнати і, здається, пройшли крізь захисне поле. Так, не дарма ж ця віп-портальна тільки для обраних. Минаючи розкішні коридори, Сніжа намагалася не крутити головою, хоча дуже хотілося роздивитися дивовижної краси візерунки на стінах, які ніби мороз намалював своєю чарівною рукою. У палаці, як і в академії, все теж було біло-перлисте, але Сніжана поступово почала звикати до великої кількості цих кольорів.

Дорогою вони зустрічали слуг у білих шатах, які кланялися Сніжці й проводжали її цікавими поглядами. На Себастьяна насторожено косилися, і дівчині стало за нього прикро. Треба ж… Усього кілька крапель Темряви — і ти вже чужий серед своїх.

Спочатку тиша порушувалася лише окремими розмовами слуг, але поступово гомін голосів почав наростати. Незабаром дівчина з наставником опинилися поблизу шумного просторого залу, схожого на людний вестибюль, звідки постійно прибував народ і, розвіявшись коридорами, перетікав через широко відчинені двостулкові двері в приміщення справді величезних розмірів, яке, судячи з усього, і було бальним залом. Ну а «вестибюль», за словами Себа, був головним портальним залом замку, де порталів було кілька десятків. Воно й не дивно: треба прийняти стільки народу за один раз.

— Якось не готова я вливатися в такий натовп... — засумнівалася Сніжана, якій відчайдушно захотілося втекти, щоб сховатися від народу, що відверто на неї витріщався.

— Ти повинна, — шепнув лис. — Давай, зроби таке обличчя, наче всі вони твої підлеглі.

 Ха, це легше сказати, аніж реалізувати!

«Але ти реалізуй, реалізуй, — втрутилася дракониця. — Мічений діло каже. Нехай бачать, що ти перебуваєш на вищому щаблі ієрархії, та навіть не посміють у цьому сумніватися!»

Ну якщо навіть власна драконяча сутність із лисом заодно…

«Добре, Сніжко, тримай хвіст пістолетом!» — сказала дівчина самій собі і набула найгордішого і найнезалежнішого вигляду, на який тільки була здатна.

— Розумниця, дівчинко, — схвалив наставник. — Продовжуй в тому ж дусі.

Вони увійшли до білого бального залу, який справді виявився величезним. В першу мить Сніжку майже засліпило сяйво кришталевих люстр і безлічі світильників. Проморгавшись і придивившись, вона зрозуміла, що зал «обладнаний» зовсім не кришталем: і люстри, і статуї, і прикраси, що іскрилися у світлі вогнів, були створені з льоду, причому якимсь дивовижно вправним майстром, тому що всі ці завитки й візерунки являли собою воістину філіграну роботу.

Центр залу було розчищено для танців, а по периметру спостерігалися столи з їжею та м'які стільці, де гості могли сісти та дати відпочинок втомленим ногам. Ох скільки різного народу тут було... І лисиці, і вовки, і ведмеді, і ельфи, і люди... Всі сніжні народи зібралися під куполом зала. Від їх білосніжного одягу і волосся рябило в очах.

Сніжка й сама не зрозуміла, як так вийшло, але якимось чином навчилася розрізняти, що за тварини в людській подобі перед нею поставали. Можливо, так впливала її драконяча сутність, допомагаючи розпізнавати потенційних васалів. Хоча деякі перевертні випускали звірячі вушка та хвости, і тоді ідентифікація ставала ще простішою.

Гості продовжували прибувати, і всі жадібно розглядали Сніжу, а вона ліниво ходила по залу в компанії наставника, даючи всім себе розгледіти і вдавала, що не помічає загального ажіотажу.

— Ви чудово тримаєтеся, сіє Невер, — похвалив чорно-бурий.

— Вашими стараннями, магістре Д'ардженто, — відповіла Сніжа і ледве не спіткнулася, натрапивши на холодний погляд четвертого Неверваля, який стояв у компанії вже відомих їй молодших братів неподалік постаменту, на якому був розташований монументальний кришталевий трон такої тонкої роботи, що від його виду захоплювало дух.

П'ятий і шостий Невервалі теж стежили за Сніжею поглядами, але від них її хоча би дріж не брав. Добре, що Себастьян не потяг підопічну вітати драконів, та й взагалі, сьогодні вона воліла би триматися від лускатих якнайдалі, тому що вже зараз язик ледве відчутно починало поколювати, а варто наблизитися до ящерів…