Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська
— Пора, — сказала Крихітка. Вона стояла поруч.
— Пора.
Розділ 11І почалося:
Тварюка в безлюдному метро.
Тварюка в дитячому будинку.
Тварюка на святі Мільйона Свічок.
Тварюка під дверима спальні самотніх старців.
Та не тільки це.
Тварюка, що вилітає крізь вітрину «Бістро».
— Дзеньк!
Крик від болю:
— О-о-о-ой! — і тисячі скляних бризок.
Тварюка востаннє здригнулася і затихла, прикута списом до стіни.
— А-а-а-а-а-а-а-а!
Тварюка палає й кипить у смолі, що розплавлює сніг.
І на мить видиво: вогнища, шибениці, зруйновані світи, орди почвар, які регочуть:
— Га-Га-Га!!!
— Го-Го-Го!!!
І лапа, що пробиває тіло. Вона вийшла з протилежного боку, затиснувши в кігтях душу.
— А-Ха-Ха-Ха!
І Світло її згасало…
Повільно-повільно згасало…
Розділ 12— То що, дитинко?
А вона притислася до стіни.
Тікати більше не було куди. Ніхто не чув жодного її крику.
Вона притислася до стіни й почала благати:
— Відпустіть мене. Прошу, не вбивайте, будь ласка. Мене вдома чекає мама.
— Мама, — вишкірився маньяк і випустив лезо ножа.
— Мама, — вишкірилася тварюка, обернувшись на маньяка. — А хочеш, я тепер буду твоєю мамою?
— Не треба, — зіщулившись благала вона. — Не треба, — сідаючи на сніг. Не треба…
Але почвара вже ступила крок.
— Ти що, не чуєш? — спитав Алекс.
— Дівчинка ж тебе просить, — мовив до тварюки майор Конт.
— Вона мені належить!
— Та невже? — спитала Крихітка.
Я хотіла б, щоб в Алекса був меч. Довгополий плащ, на вітрі майорить волосся, і срібний помах меча:
— Гах!
Але на ньому коротка куртка з хутряним коміром. А в руці в нього пістолет із величезним, як тунель підземки, дулом.
Та перероблена в пістоль двоствольна рушниця в майора.
— Зайдіть-но!
Крихітка теж навела пістолет.
— Тепер можна?
— Давайте! — сказала я.
— Ба-Бах! — Майорове.
І Крихітчине:
— Бах!
— Ти казав «череп», — нагадала Мачуха.
— Я оздоблю його сріблом.
— Десять пальців, — сказав старий і підніс руки до лиця. — Дев’ять пальців. Вісім і сім. Пальці задубли. Пальці хочуть рукавичок.
— А чоловік хоче вина, — відповіла почвара й зупинилася перед ним.
— Чоловік хоче не лише вина, — відповів старий замерзлий жебрак, який грівся біля багаття перед колоною Діви зі Щитом. — Старий хоче плетеного хідника перед дверима, адже хоче він ще й дверей.
— Я знаю місцину, де ти все це матимеш, — сказала почвара.
— У пеклі? — перепитав старий. — Я уявляв собі пекло по-іншому.
— Там тепло, — сказала тварюка. — Бо там ніколи не буває снігу. Ходімо?
Почвара дала йому кухля з вином.
Я подала слоїк із какао:
— Кольоровий килимок, — нагадала я. — Сині та зелені стрічки.
— Ти бачила? — спитався він.
— Бачила, — сказала я.
— У неї вдома?
— У неї.