Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська
А коли демон зірвався й полетів униз, світло огорнуло його зведене судомою потворне тіло велетенським полум’яним язиком, насадило на залитий нечистою кров’ю, але не згаслий, хрест у центрі, і святий Отець мовив:
— Тепер уже навіки, — хлюпнув, ніби напалм, свяченої води в полум’я, і коло спалахнуло ще яскравіше.
Я стояла поруч із ними й дивилась на демона, котрий помирав у вогненному колі.
— Тепер ти побачила, як ми вміємо, — сказав Алекс. — Тобі сподобалося?
— Авжеж, — мовила я.
— Тоді що?
— Мені потрібна допомога, — сказала я.
— Нумо спустимося спочатку, — запропонував майор Конт.
— Можна отут? — спитала я.
— Можна.
Я присіла та з’їхала засніженим схилом до карниза.
А коли випросталася, то поглянула вниз і помахала рукою Отцю Є, — він чекав нас біля під’їзду. Я попрямувала до горішнього вікна.
— Його забито, — сказала я і присіла. — Дуже товстими цвяхами.
— Справді? — спитав Алекс, вистрелив у віконце — скло та рама розлетілися на друзки.
— Прошу.
— Там темно, — сказала я.
Майор Конт поліз у вікно перший, клацнув запальничкою та подав мені руку.
— Вітчим?
— Почвари?
— Мачуха?
— Чотирнадцять штук, — сказала я.
— Гаразд.
— Але вас має бути четверо, — сказала я.
— Інга? — усміхнувся Алекс.
А Вовк промовив:
— Вона прийде, Крихітко, не бійся. Тільки-но в цьому виникне потреба.
Розділ 10Безліч чорних слів з Вітчимових вуст. Струмінь чорної крові з його перетятих вен.
Мачуха, котра підійшла до нього, коли все скінчилося, та провела пальцями по надрізаних зап’ястках.
— Ти послав їх? — вона вдихала густий запах його чорної крові.
— Так.
— Вони принесуть її череп?
— Звісно.
І крапельку крові за вушко, крапельку чарівних парфумів.
А ще одну краплю затиснуто у долоні, щоб, випроставши пальці, дати їй упасти на могилу та викликати до життя найстрашнішого мерця.
Зашипіла на священика, що вийшов до неї:
— Іди геть.
— Ні, — скаже той і здійме руку з хрестом.
Осяяний Світлом хрест.
— Відступись!
Вищиривши ікла, Мачуха поволі відходить.
— Відступись!
Удар хрестом — і розсипаний на попіл мертвяк.
Безліч чорних слів та чорна кров. Помах руки та чорні бризки.
— Сюди-и-и-и! До мене-е-е-е!
— Гррррр! — з пітьми показались тварюки.
— Сюди.
Одна, друга, третя.
Та, що напилася крові, підводиться на ноги й стає усміхненою жінкою. Та, що зробила жадібний ковток, аби постати змореним тривалою дорогою чоловіком.
Напоїти дев’ятеро з них і сказати їм:
— Рушайте.
Відігнати решту.
— Гррррр!!!
І сказати їм:
— А ви…
І ось п’ятеро почвар мчать нічними дахами.
— Щщжжжж, — дряпають кігті по залізу. Одна тварюка повертає вбік.
— Щщжжжж, — друга.
Третя.
І вже лише дві почвари летять над містом і тішаться:
— Гррррр…
— Гррррр…
— Нам пора, — мовив Алекс.
— Пора, — сказав майор Конт.