Приручити Дикого - Анна Лященко

Раян

Під час сьогоднішніх тренувальних польотів стався інцидент, який мало не перекреслив кілька тижнів моєї ідеальної поведінки.

Спочатку ми всією першокурсною юрбою болісно довго летіли до найближчих пагорбів. Згідно з навчальним планом, сьогодні було відпрацювання планування у повітряних потоках. Заняття проводилося в горах і нас вчили використовувати силу вітру, переміщатися за його допомогою, змінювати напрямок та висоту. Більшість першокурсників вперше зіткнулися з польотами в гірській місцевості, і я тільки посміювався над ними та над їхніми незграбними спробами зловити хвилю, але при цьому не забував доглядати мою дрібну.

І, як виявилось, не дарма я це робив! На мій погляд, Карада планувала занадто низько, і я перемістився до неї ближче, коли якийсь ідіот, чи бажаючи випендритися перед дівчатами, чи просто через природну тупість, зробив маневр, від якого Карада втратила рівновагу і злетіла з повітряного потоку. Оскільки я був поряд і вже неодноразово стикався у своєму житті в горах з подібним, я застосував підсікаючий маневр, підкинувши повітряною хвилею Караду у висхідний потік.

У мене вже був досвід у подібному. Ми неодноразово бавилися з братом так у дитинстві. Ось тільки дядько Каради побачив лише другу частину дійства — як її шпурнуло від мене повітряним потоком, і дракониця ледве змогла відновити рівновагу.

Озвірілий ректор вмить обернувся і злетів у повітря, дуже болісно вдаривши мене кілем, так що мені довелося терміново йти на посадку та обертатися, намагаючись відновити дихання.

- Заняття закінчено! Усі повертаємось до Академії! А ти – одразу в мій офіс! — загарчав ректор і потім з презирством додав, ніби виплюнув отруту: — Принц.

Я розумію, що на мене чекають величезні неприємності, але що я можу сказати на своє виправдання? Тим більше якщо ректор уже прийняв рішення, не бачивши маневру того дурня, що мало не призвів до падіння його улюбленої племінниці!

Насилу я домахав крилами до Академії, і, вже підлітаючи до офісу ректора, Рік мене досить грубо приземлив перед будівлею ректорату.

- У мій кабінет! - гарчить ректор, і я йду слідом за ним, не підводячи голови.

Ледве ми опиняємося за зачиненими дверима, Рік з розмаху припечатує мене до стіни, і, враховуючи пару поламаних ребер і те, що я ще не відновив дихання після того, як він мене приземлив, складаюсь навпіл від болю.

- Ти, гаденя, відрахований! Іди, збирай речі та щоб до ранку тебе не було на території Академії!

При всьому бажанні я нічого не можу на це відповісти.

– Документи я віддам твоєму наставникові. Геть звідси!!

Я намагаюся щось сказати, але тільки хриплю у відповідь і в цей момент з'являється оскаженілий Кай і мені вперше стає страшно.

- До резиденції! Швидко! І ніяких дурниць! – гарчить на мене наставник.

Я чудово розумію, що сьогоднішню ніч мені доведеться провести біля стовпа. І це далеко не найгірше, що на мене чекає. Далі - повернення в королівство та розлука з Карадою. Підозрюю, що мої конвоїри теж додадуть мені відчуттів через невиправдані надії знайти собі дружин.

Мовчки виходжу з кабінету, повертаюся до нашої резиденції й одразу йду до саду.

Зламані ребра болять при кожному зітханні, але я не обертаюсь, а просто стою спершись на стовп, біля якого мені, швидше за все, доведеться провести сьогоднішню ніч. Навряд чи Кай дозволить мені регенерувати до ранку.

Починається дощ. Я стою під потоками води, що стікають з даху навісу. Холодний душ притуплює фізичний біль, але з душевною він не в змозі впоратися.

За пів години повертається наставник. Підходить до мене, і я заводжу руки за спину, демонструючи готовність прийняти покарання. Я зроблю все, щоб не заснути, як минулого разу! Я спеціально обрав місце, яке не захищене від дощу.

- Як твої ребра?

Степова ящірка! Він хоче зловтішатися?? Знає, що після такого удару без переломів не обійтися!

Мовчу, тільки скриплю зубами.

– Ти регенерував?

- Не було дозволу на оборот, - намагаюся відповідати якнайменше емоційно, щоб не показати як мені боляче. Та й самоконтроль втрачати не можна, Карада може відчути мій біль.

- Обернися і регенеруй. І зайди під навіс!

Мені можна регенерувати прямо зараз? Я був упевнений, що Кай скористається нагодою показово покарати мене.

- Ми вилітаємо вночі? - з болем питаю. Я таки сподівався ще хоч кілька годин провести недалеко від Каради, а якщо пощастить, то й побачити її востаннє.

- Відлітаємо? Ні. Я переконав Ріка не вирішувати все згарячу, а спочатку розібратися. Це було не дуже просто, так що полежимо під навісами кілька годин разом. Мені теж треба підлікуватись. Та й Ріку, сподіваюся, не завадить провести сьогоднішню ніч на свіжому повітрі! - посміхається Кай, а я дозволяю слабкому проблиску надії оселитися у моїй голові.