Приручити Дикого - Анна Лященко

Раян

Сьогодні вперше поговорю з Карадою! Вона вже неодноразово бачила мене в драконовій іпостасі, але не визнала у золотому драконі свого Дикого. Звичайно, після линяння мене неможливо впізнати. Я тепер не той зелено-лускатий дракон, на якого Карада впала в озеро. Я не лише заріс золотою лускою, а й змужнів. Став спритнішим, міцнішим і мускулистішим. Ось тільки принца Раяна Карада навіть близько до себе не підпускає! А мені так хочеться, щоб вона оцінила мій новий вигляд! Щоб сказала, як їй подобається моя золота луска і провела по ній рукою, змушуючи мене тремтіти, а луску дзвеніти, у відповідь на дотик коханої.

Я мрію про це постійно, але розумію, що сам себе загнав у глухий кут. Я мушу спробувати налагодити стосунки з Карадою як принц Диких Земель! Зрештою, я завидний наречений, а якщо Карада відчує нашу Істинність, може, стане до мене більш прихильною? Поки що я весь час тримаюся від неї осторонь, навіть не даючи нам можливості дізнатися одне одного ближче! Це моя помилка, і сьогодні я маю намір її виправити.

Отже, я наважився, та, нарешті вперше спробував підійти та заговорити з Карадою.

- Здрастуйте, Карадо, — я намагаюся і підключаю всю свою чарівність — низький, трохи хрипкий голос, невимушена поза, що демонструє впевненість у собі. Я привабливий! І я це знаю, ще жодне дівчисько не змогло встояти перед моїми підкатами!

– Принц? - недбало кидає Карада, миттю окинувши мене абсолютно байдужим поглядом.

- Ми вже майже місяць навчаємось на одному факультеті, але жодного разу навіть не розмовляли! – намагаюся зав'язати розмову. Але поки що навіть не знаю, чим її зацікавити! Мої зовнішні дані, як і статус Карада ігнорує повністю!

- Та до вас не підступитись, принце! Ви завжди оточені неприступною стіною з ваших любительок!

Мені здається, чи я чую в її голосі нотки зневаги?

- Повірте, я не роблю нічого, щоби привернути їх! - я абсолютно щирий і, сподіваюся, вона це помітила.

- Достатньо вашого статусу, щоб усі зліталися до вас як бджоли на мед. - А ось тепер я виразно чую неприязнь у її голосі.

- А ви?

- А в мене є коханий, і ви, принц, мене анітрохи не цікавите! – Упс! Наче холодною водою обгорнула!

Скриплю зубами

- Де  ж він зараз, ваш таємничий шанувальник? - ціжу крізь зуби, заздалегідь здогадуючись, яку почую відповідь!

- Це не зовсім ваша справа, принц, але так і бути, відповім, виключно з ввічливості. Не знаю, чи стане вам легше і, чи втішитеся ви, якщо дізнаєтеся, що мій коханий залишився в Диких Землях?! І я чекаю не дочекаюсь закінчення навчального року, щоб повернутися до нього!

- Ви впевнені, що він дочекається вас? - запитую з нахабною усмішкою, сам собі підписуючи вирок.

- Так! Я у ньому впевнена! І він у мені теж. Так що, принце, не витрачайте свій дорогоцінний час на мене і повертайтеся до ваших численних любительок! Там і так, напевно, вже річки туші, що потекла, і гора використаних хустинок! Ви ж уже цілих дві хвилини поза увагою ваших шанувальниць! - Карада сміється і тікає. А я як ідіот, стою і гарчу. Мене відкинули! Заради мене самого... Маячня...

Стою як дурень, намагаючись перетравити отриману інформацію. Точніше зрозуміти, що Карада мене бортанула. До кінця занять не зводжу з неї очей, ігноруючи численні зітхання оточуючих мене розфуфиренних дівчат.

А потім я побачив, як один з моїх конвоїрів практично відкрито підкочує до Каради! Цей суїцидальних щось їй розповідає і моя дрібна зараза сміється у відповідь! При цьому він так нахабно дивиться на мене, ніби навмисне демонструє, що їй з ним весело та цікаво!

Я обіцяв наставнику і ректору, що поводитимуся так, щоб не створювати проблем Караде. Але є речі, які сильніші за мене. Як ось зараз! Деян мене не просто так провокує! Він явно накинув оком на мою дрібну! А це – прямий виклик! Подумки гарчу і швидко обмірковую план. Якщо мені не вдасться пояснити цьому корму для іссіміорів, що він недовго простягне, підкочуючи до моєї Каради, чи варто його зжерти, чи віднести до лісу і прикопати по-тихому? Мій дракон схиляється до першого варіанту, хоча я б віддав перевагу другому, хоч печія не мучитиме. За своє сумління я не хвилююся.

Поки я обмірковував варіанти, Карада перестала розмовляти з цим ходячим трупом і пішла з подругами до їдальні. Я миттю підлетів до Деяна і, схопивши за комір, потяг за кут будівлі. Сподіваюся, мого обороту на кілька секунд ніхто не помітив.

- Слухай, Деянчику, скажи мені як на духу — ти жити хочеш?

- Дивне питання, принце…

- Ані, по-перше, ти підписався на це поїздку, а значить, якісь суїцидальні думки в тебе вже були. А по-друге… Підійдеш ще раз до Каради – і ти небіжчик! – говорю все це з посмішкою, щоб оточення не помітило наскільки напружена у нас розмова. Непомітно озирнувшись на всі боки, частково обертаюся, щоб Деян перейнявся серйозністю моїх погроз і тихенько гарчу йому в саме вухо: – адже я тебе за неї по шматочках зжеру.

- Так серйозно все, принц? - цей гад стоїть і нахабно посміхається! Миттю виходжу з себе і вже гарчу не ховаючись.

- Не раджу перевіряти!

- Та зрозумів, зрозумів. Зовсім ти озвірів, високість. Я ж не дурень, до твоєї Істинної підкочувати

Тією ж миттю приходжу до тями

- Кай розкуйовдив, так??

- Нічого він не говорив, і так все видно. Ти ж у її присутності більше на ящірку, що свіжо вилупилася, схожий, ніж на золотого дракона!

- Хто ще знає?

- Наші – усі. А однокурсників ми по-тихому гасимо, якщо хтось починає надто голосно коментувати. Схоже лише одна Карада ще не в курсі! - відверто сміється з мене Деян. Він що, безсмертний?