Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

- Та нічого такого. – забираю книгу та ховаю під стіл до інших. – Просто вирішила скористатися можливістю і освоїти нові знання. Чим ще мені займатися?! – безтурботно розвела руками та спробувала мило посміхнутися, проте віщунка залишилася серйозною.

- Були повторні спроби викрадення? – одразу розкусила мене та. А може заздалегідь знала?

- Так. – кивнула я. Вдаватися у деталі не стала, так як Асія принесла чай. – Дякую. – мило посміхнулася дівчині, коли вона розставила на столі весь посуд.

- Ну і? Це був Ельдар? – засипала мене питаннями чаклунка, щойно за служницею закрилися двері.

- Звідки ти знаєш? – я підозрідо заглянула у її фіолетові очі.

- Видіння. – коротко відповіла вона. – Сьогодні вночі. Щойно побачила образ молодого дракона над твоїм ліжком, одразу прибігла сюди, проте охорона повідомила, що ти давно проснулася і пішла кудись. – не бачила сенсу заперечувати, але все ж відповідала поволі, ретельно підбираючи слова.

- Так. Ватажок народу Мусіми сьогодні навідував мене. – підношу до вус чашку з чаєм. Цей напій чудово втамовує спрагу. – Мене вразила швидкість, з якою йому вдалося скинути моє закляття, тож вирішила посилити арсенал. – віщунка схвально кивнула і також зробила ковток.

- Головне не вбий його. Це викличе загострення конфлікту. Хоча останнім часом мені здається, хтось навмисно докидає дрів у полум’я. – поділилася своїми здогадами чаклунка. – І те, як швидко дракони вийшли на тебе – лишній тому доказ.

- Я теж дійшла такої думки, проте Горацій наказав мені тримати язик за зубами. – Аламея фиркнула.

- Горацій – боєць, як і всі маги духу. Він думає, що зможе упіймати зрадника на гарячому, проте абсолютно не задумується про ціну, тож будь обачною. – в цей момент я була з чаклункою як ніколи згодна.

- Обіцяю.

- Ти молодчинка. – магиня потиснула мені руку. – на хвилину запанувала тиша. Аламея дивилася кудись вдаличінь горизонту.

- Ігнотус розповів мені про візит Рацифері. – наважилася обірвати тишу я.

- О! – віщунка обернулася до мене. – Забула розпитати як пройшло твоє знайомство з нашим архіваріусом. Погодься, він надзвичайний! Це мій пра-пра-пра-прадід. Він настільки любив книги, що на смертному одрі попросив Єлізара, тодішнього старішину магів духу, прив’язати його дух до бібліотеки. – цілителька зробила черговий ковток, ховаючи стривожений погляд за краєм чашки, проте мене не так просто збити з пантелику.

- Так, він вельми оригінальна особистість. Так от, він розповів, що Рацифея Лагоська відвідувала Тінатін у пошуках інформації про відновлення магії після вигорання. Чому ви не розповіли про це? – Аламея занервувала. Можливо варто було бути м’якшою? – Пробач, якщо мої слова звучали як вимога. Я не хотіла бути грубою.

- Ні-ні, все нормально. Це природньо, що ти питаєш, просто минуле... я невпевнена, що його варто ворушити.

- І все ж? – я заглянула їй увічі, посилаючи маленьке жовте павутиння. Не люблю маніпулювати людьми, але що мені залишається?

- Так, усе вірно. У її дочки, Віринеї, трапилося магічне вигорання, коли та намагалася врятувати свого первінця. Пологи пройшли тяжко, ще й хлопчик народився смертельно-хворим. Ослаблена Віринея до останнього боролася за його життя, допоки сили не покинули її назавжди... – від слів магині моїм тілом пройшлися мурахи та виступили сироти. Поглянувши на Аламею, я помітила у неї сльози на очах. Мимоволі і по моїй щоці скотилася самотня крапля.

- Що було далі? – магиня тяжко видихнула, але продовжила.

- Коли Рацифея не знайшла відповіді, яку шукала, то попросила пророцтво для своєї сім’ї. – у цей момент волосся на моїй голові почало підійматися. – Тоді старостою від нашого клану була моя бабуся. В своїх щоденниках вона писала, що побачила у очах королеви загибель цієї нації проте її насіння виживе. – тихо закінчила Аламея.

- І тоді вона написала ту книгу... – промовила до себе. На щастя, магиня не стала уточнювати, що саме я маю на увазі, розуміючи як далеко звідси були мої думки в цей момент. – Але чому? Чому ви не втрутилися, якщо знали про майбутній геноцид?

- Ми не маємо права. Згідно договорів, укладених п’ятсот років тому, ніхто із паралельних світів не повинен втручатися у внутрішню політику народів, що населяють магічні планети. Ми можемо засуджувати, підтримувати, попереджати, проте втручатися заборонено.

Мені хотілося рвати на собі волосся у цей момент. Скільки ще несправедливості в цьому світі? Скільки безкарних смертей, сліз та горя? З кола відчаю мене покликав переляканий голос Аламеї.

- Оксано! Оксано! Ми горим! – я розплющила очі і побачила як навколо нас бурлило блакитне полум’я, всередину вломилася охорона і безуспішно намагалася пробитися до нас. Я розкинула широко руки, зазиваючи силу назад.

- Пробач. – обійняла перелякану віщунку, коли все закінчилося. – Зазвичай я не втрачаю контролю. – погладила її по спині, посилаючи блакитні хвилі спокою.

- Певно це від нервів. Тобі варто більше відпочивати. – промовила та, коли перестала труситися.

- Ти права. Прямо зараз цим і займусь. – пообіцяла їй.

- Тоді я піду. Тобі, напевно, хочеться побути на самоті. Пробач, якщо скривдила. – Аламея піднялася з обгорілого дивану.