Останній ельф - Сільвана Де Марі
Як виявилося, гірська арніка, яку він тримав упереміш зі снігом, у поєднанні з розмариновим димом виявилась чудовим засобом від пергаментної цвілі. Цікаве відкриття.
Можна було б додати цю інформацію до «Посібника з консервації та реставрації давніх пергаментів», якби малий дракон не погриз його на шмаття.
На останніх сторінках було всього кілька рядків.
«Якщо дракон не має нікого, хто розповідав би йому історії про підмінених принцес та прекрасних принців, існує ще одна можливість: читати про це в книжках. Існує новий рід живих істот, що походять від союзу між расою ельфів і расою людей. Вони не схожі ні на ельфів, які люблять тільки наукові книги про те, як влаштовані речі, ані на людей, які тепер узагалі не люблять книг, бо ж після падіння імперії та нашестя диких варварських народів вони геть здичавіли й навіть озвіріли».
Йорш прочитав ці рядки раз, а тоді ще раз і ще, аж поки остаточно не впевнився, що кожне слово, кожен склад, кожна літера закарбувалися в його розумові, мовби випечені розжареним залізом.
Ерброу тим часом уже впорався з бобами і, задоволений, лащився до ельфа.
Істоти, народжені від союзу людської й ельфійської раси! Отже, шлюби між ельфами й людьми не завжди були заборонені й не завжди тягли за собою кару смерті на вогнищі. Зрештою, якщо задуматися, то сам факт існування заборони означає, що така річ була можливою.
Він завжди думав про себе як про самотнього ельфа. Самотнього хлопця. Самотнього юнака, що стане самотнім чоловіком, а тоді самотнім старцем і помре самотньо серед своїх книжок. Сам-один або в товаристві дракона.
Аж ні — він міг би поєднати своє життя з якоюсь дівчиною. Від самої думки про це в нього стискалося серце. Ця дівчина була б людиною, тобто, загалом беручи, мала б усі властиві людям характеристики. Отой плач, що крапельками витікає з очей та носа. Волосся в неї може бути зовсім не світле, а очі — зовсім не блакитні. Дірки в зубах і таке інше. Вона їстиме мертву плоть і не завагається роздушити комара голіруч. Від думки про це йому стискалося вже не так серце, як живіт.
Натомість його дракон теж зможе одного дня відкласти яйце. І якщо він ще змалечку не спалить або не розвалить бібліотеку, то матиме потім прихисток для домівки, де буде вдосталь фруктів і тих нестерпних дурнуватих романів.
Зненацька він згадав пророцтво з Даліґара.
Там говорилося щось про ельфа — наймогутнішого з усіх і останнього. Тепер він знав, що це про нього. Могутній останній ельф мав зустріти останнього дракона. Від цієї думки Йорш аж здригнувся. Останнього? Останнього в тому сенсі, що тепер драконів у світі буде завжди не більш як один — чи в тому сенсі, що цей дракон уже не зможе залишити нащадка й на ньому драконячий рід обірветься?
Йому також здалося, що в написі говорилося, наче йому судилося одружитися з дівчиною, в імені якої — світло ранкової зорі, дочкою чоловіка й жінки, що… Там були ще чотири слова, яких він свого часу не зміг прочитати. Письмо другої рунічної династії вельми складне, особливо коли читаєш його, перебуваючи на руках у того, хто біжить щодуху. Якби тільки він міг прочитати оті останні кілька слів — після «що». Якби тільки мисливець, котрий ніс його на руках, трохи вповільнив свій біг! Він би встиг усе дочитати й не мав би тепер сумнівів щодо власної долі. Правда, якби вони бігли повільніше, їх би спіймали й повісили. А це б теж завадило сповненню його призначення. Ні, краще вже сумніви. Якби тільки він знав, чому даліґарці тоді так розлютилися на нього! Звісно, він був ельфом, але того дня тільки раз вдався до магії, та й то щоб оживити курку — прегарну, до речі, із світло-брунатним пір’ям.
Тут немає інших варіантів. Це саме він повинен буде з кимось одружитися. З дівчиною, що в її імені — світанкова зоря.
Треба навчити дракона літати. Неодмінно треба навчити його літати.
Він мав ще одну ідею, яку поки що не випробував на практиці — і яка могла б спрацювати.
Йорш попрямував у бік засніжених гірських вершин. Ерброу, підстрибуючи, поспішав за ним. Йому було, вочевидь, доволі тепло під шерстю та смарагдовими лусочками. Натомість ельф аж трусився від холоду. Він щосили зосередився на відчутті тепла, і цим зумів запобігти обмороженню, проте холод був просто нестерпний. Рослинність ставала дедалі рідша, сніг — дедалі глибший. Той невеликий сніжок, який унизу, у долині, ліг на траву й на дерева, тут нашарувався на сніги всіх попередніх зим.
Ось і підходяще місце. Він бачив його ще з долини: велика скеля, що вивищується футів на двадцять над більш-менш рівним скелястим майданчиком. За ним починалося урвище: тисячі футів вертикального падіння посеред гранітних піків, кожен заввишки з десяток фортечних веж. Далеко внизу видніли долини, де модринові ліси чергувалися з луками, а ще далі — море в усій його величній красі.
Холоднеча нестерпна. Та місце було ідеальне. Ідея полягала в тому, щоб почати із драконом гру й зробити так, щоб він погнався за ельфом на скелю. В останню мить Йорш заховається на невеличкій заглибині перед самим краєм скелі, а Ерброу, женучись за ним, перескочить через край і, опинившись у порожнечі, розкриє свої широкі крила й опуститься на двадцять футів униз на скелястий майданчик. Майданчик досить великий, тож в урвище дракон не впаде. План простий до геніальності.
Йорш побіг. Він розмахував руками, сміявся й кликав малого дракона за собою. Ерброу був щасливий. Він аж повискував від радості, пускаючи раз у раз снопики полум’я, що лишали по собі калюжки розтопленого снігу та клуби пари.
«Пора», — подумав ельф. Він розбігся, чуючи, як гуде земля під важкими кроками малого дракона. Добігши до краю, він ускочив в оту заглибину й скрутився там клубочком, ледь переводячи подих. А Ерброу не встиг своєчасно загальмувати і, загнавшись за край скелі, на свій превеликий жах опинився без ґрунту під ногами. Але так і не розкрив крила й каменем полетів униз, гепнувшись об скелястий майданчик.
Якусь мить він так і лежав на землі, приголомшений тим, що сталося.
