Зоряний лицар - Тамара Крюкова

Відьма голосно розреготалася та зникла, лише луна підхопила її сміх і рознесла по довгих лунких коридорах. У Марики від страху по спині поповзли мурашки, але вона зібрала усю свою мужність і ступила вперед. Її нога ковзнула, і дівчинка зрозуміла, що прийняла за килим іній, який вкривав підлогу. Вона торкнулася рукою стіни і відчула долонею не скло, а лід.

У цей час Віщунка, за секунду подолавши всі перешкоди й відстані, влетіла до Лисячої Нори. Усе ще здригаючись від сміху, вона з розмаху плюхнулася на стілець. Той невдоволено заскрипів. Змія, яка мирно дрімала біля ніжки столу, з переляку стрілою метнулася в куток, але побачивши, що це повернулася хазяйка, докірливо прошипіла:

— Стільки ш-шуму. З-здуріти мож-жна.

— Досить спати, ледарі! Будемо святкувати перемогу. От так Віщунка, світла голівонька! Усіх круг пальця обкрутила, обдурила, — сама себе нахвалювала Відьма.

— С-скажи дохідливо, що сталос-с-ся? — запитала Змія.

— Дівчиську кінець! Я її направила прямо до Крижаної Дами. Вона вже висмокче з цієї чорнявки все тепло по краплинці. Досить одного дотику, щоб та заснула назавжди.

— Навіщо це тобі?

— Невже не ясно? Королівський нащадок буде звинувачувати в загибелі дівчиська Крижану Даму й зненавидить її. Тільки-но ненависть оселиться в його серці, як йому ніколи не врятувати удаваного братика і не вибратися на волю. От потіха! Здається, населення Задзеркалля розростається, — хихикнула відьма та раптом невдоволено поморщилася: — Зовсім забула. Я ж обіцяла Беридара з лабіринту визволити.

— Невже додержиш с-с-слова? Совість прокинулас-сь? — єхидно прошипіла Змія.

— А чому б і ні? Набридло йому по лабіринту ходити, буде в клітці сидіти. Чим не зміна обстановки? До речі, треба б подивитися, чим він там займається?

Відьма налила в каганець води з цвинтарного струмка, вирвала з хвоста обуреного Пугача перо, підпалила, кинула в каганець і промовила заклинання. Рідина миттю скипіла й завирувала, а коли пара розсіялася, у воді виникло видіння: Беридар розмовляв з Нарцисом.

Віщунка зі злістю стукнула по столу. Як Беридар опинився біля Кришталевого озера?

І навіщо туди прийшов? Відьмі кортіло швидше одержати відповіді на ці питання, і вона почула голос Таємного Радника: «…скажи йому, що відмовляєшся звідси йти, і закинь за мене слівце».

Розлючена відьма підхопилася, перекинувши стіл. Вода брудною плямою розлилася по земляній підлозі.

— Ах ти, жалюгідний черв’як! Надумав мене обманювати?! — заревіла вона. — Я покажу, як зі мною змагатися! Зімну! Згвинчу! У баранячий ріг скручу!

Чекаючи, поки з’явиться Гліб, Беридар сховався за деревами. Він вважав, що буде розумніше не відразу показуватися на очі хлопчиськові. Таємний Радник опустився на моховитий пень, обперся на тростину й, поклавши на руки підборіддя, почав чекати. Раптом його увагу привернули дивні зміни, які відбулися з лісом. Здавалося, весна відразу перемінилася на пізню осінь. Молоді деревця перетворилися на старі корчі. Вони зі скрипом і хрускотом тягли до Беридара кострубаті суки, начебто бажали схопити його чіпкими пальцями гілок. Беридар похолов від страху. Він підхопився та провів рукою по очах, намагаючись відігнати мару. Дерева рушили до нього, стискаючи коло.

— Цур мене! — промурмотів Таємний Радник, озираючись у пошуках порятунку.

— Ну що, яхонтовий, чи вдалося тобі обдурити хлопчиська? — почув він за спиною єлейний голос Віщунки.

Блідий як смерть Беридар обернувся до відьми. Вона дивилася на нього, удавано посміхаючись.

— Т-так. Я зробив усе, — запинаючись видавив він із себе.

— От і чудово. А яким чином тебе занесло до Кришталевого озера? — поцікавилася відьма.

Беридар почав гарячково міркувати, як би спритніше викрутитися й приспати підозри Віщунки.

— Хлопчисько направляється сюди. Ось я й вирішив перехопити його, щоб відвести в інший бік. Ти ж сама наказувала.

— Ой який молодець! Ну й хитрий! — похвалила його Віщунка.

Таємний Радник трохи заспокоївся. Здається, відьма нічого не підозрює. Тепер його думки були зайняті тим, як спровадити її, поки не з’явився хлопчисько.

— То ти намірився без мого відома вирватися звідси?

Питання відьми пролунало як грім серед ясного неба, а лиховісна усмішка на її обличчі змусила Беридара здригнутися. Ноги в нього підкосилися, і він безвільно впав на коліна.

— Пощади! Сам не знаю, що на мене напало, — забурмотів він.

— Звідки ти взяв, що хлопчисько допоможе тобі? Кажи! — прикрикнула стара.

Беридар зрозумів, що виходу в нього немає. Настав час розкрити свої карти. Він дістав оксамитовий гаманець і тремтячою рукою простягнув його Віщунці.

— Він належить хлопчиськові.

— Герб Зоряного лицаря? — задумливо промовила відьма, розглядаючи гаманець. — Виходить, ти, шахрай, украв гаманець, щоб потім ним же розплатитися за послугу? Спритний, нічого не скажеш!

— Пробач. Не повертай мене в дзеркальний лабіринт, — заблагав Беридар.