Зоряний лицар - Тамара Крюкова

«Хоча чому вічних? — стрепенувся Беридар. — Якщо хлопчисько прийшов звільнити брата, отже, він знає, як це зробити».

Раптом на Таємного Радника найшло просвітлення, і він зрозумів, як вирватися з полону. Його пропуск із Задзеркалля — гаманець, який він так спритно викрав у хлопчиська. Напевно той захоче повернути собі чарівну річ. Насамперед треба збрехати, ніби він відібрав украдені гроші в злодюжки, а потім запропонувати хлопчиськові угоду: нехай в обмін на гаманець відкриє йому секрет, як позбутися влади Дзеркала.

Чим більше Беридар розмірковував над можливістю вибратися з Задзеркалля, тим більше був упевнений в успіху задуманого. Поступово до нього повертався гарний настрій. Уявивши собі здивування Віщунки, коли він вислизне звідси, Таємний Радник посміхнувся: «На стару швабру чекає сюрприз». Але раптом він згадав про циганку, і всі його плани завалилися, як карткова хатка. Без сумніву, дівчисько розповість, що саме він підстроїв її арешт, і тоді угоди не відбудеться.

«А може, вступити в змову з братом хлопчиська? — задумався Беридар. — Оскільки він став в’язнем Дзеркала, виходить, за ним водяться грішки, і чималі. З ним буде легше сторгуватися. Але де його шукати?»

Беридар обвів поглядом площу. Принаймні цей міраж поки не зник. Тепер від площі розходилися лише дві вулиці дивного вигляду На ближніх будинках плямами осів клоччастий туман. Розсіюючись в одному місці, він відразу згущувався в іншому, і через це силуети будинків постійно змінювалися. Далекі будівлі здавалися ще більш примарними, вони немов розчинялися в мерехтливому серпанку.

Не знаючи, який напрямок обрати, Беридар пішов навмання. Блакитнуваті, напівпрозорі будинки, немов примари, обступили його. Придивившись, він зрозумів, що всі вони зроблені з кристалів льоду. З глибини вулиці разюче віяло холодом. Тут могла жити тільки Крижана Дама.

Зрозумівши, що помилився, Таємний Радник кинувся назад, у паніці, що площа може в будь-яку секунду зникнути. Незважаючи на поважний вік, він мчав, ніби за ним гналися сорок розбійників. Місто вже цілком змінилося. Беридар не впізнавав місць, де він тільки що проходив. Нарешті попереду виринули обриси знайомої площі. Беридар побіг ще швидше, знемагаючи на силу.

Раптом вулиця скінчилася, і він зупинився, вражений пейзажем, що постав перед ним. Неподалік виблискувало невелике, кришталево чисте озерце. Навколо росли дивні дерева, вкриті великими пахучими квітами. Перепурхували з гілки на гілку дивовижні птахи. Усе це, як у дзеркалі, відбивалося в незамутненій гладіні озера. Біля грота, повитого плющем, сидів золотоволосий юнак. Він дивився у воду, не помічаючи навколишньої краси.

«А брат хлопчиська непогано влаштувався», — із заздрістю подумав Беридар. Він попростував до юнака, але той не повернувся на звук кроків.

— Любий, я маю до тебе цікаву розмову, — звернувся Таємний Радник до юнака, який сидів неподалік, але той не ворухнувся.

«Може, він глухий?» — вирішив Беридар.

Щоб привернути до себе увагу, він нахилився та ляснув долонею по воді. По гладіні озера пішли брижі. Юнак відірвався від споглядання глибини й розгнівано підвів очі на незнайомця.

— Навіщо ти це зробив? Ти — варвар. Ти не розумієш краси! — палко викрикнув він.

— А ти? А ти? — глумливо перепитав чийсь тоненький голосок.

Беридар здивовано озирнувся. Поблизу нікого не було.

— Навіщо ж так сердитися? Я приніс тобі гарну звістку, — примирливо посміхнувся він.

— Маєш звістку? — знову перепитав невидимка.

Беридару зробилося моторошно. Хто цей незримий свідок? Вже часом не стара відьма каламутить воду? Він зволів би мати справу з хлопчиною віч-на-віч.

— Хто це говорить? — запитав він.

— Ніхто. Мені не треба ніяких звісток. Іди й залиши нас удвох.

— Удвох? Значить, тут усе-таки хтось є? — підозріло озираючись, запитав непроханий гість.

— Так, але він завжди мовчить. Він прекрасний, як ранкова зірка. В усьому світі немає нікого досконалішого за нього, але він мучить мене й змушує страждати. Я люблю його більше за все на світі, але він холодний і байдужний до мене. Я хотів би поговорити з ним, але він не відповідає. Я простягаю руку, щоб торкнутися його, і він відразу тікає, залишаючи мене страждати наодинці. — По щоці юнака поповзла сльоза.

— Зрозуміло. Отже, він утік, — кивнув Беридар, дивуючись, про кого йдеться.

— Так, і ти тому виною. Ти злякав його!

Юнак подивився на озеро. Вода в ньому заспокоїлася, і воно знову нагадувало гігантське дзеркало. Дивлячись на своє відображення, золотоволосий красень посміхнувся й прошепотів:

— Він повернувся. Подивися, хіба він не прекрасний? Його волосся подібне до золота, а очі, як два сапфіри.

«Та цей малий очманів, а божевільному краще не суперечити», — подумав Беридар і підтакнув:

— Так, він, звичайно, серденько, тільки зараз мова не про це. Прийшов твій брат, щоб забрати тебе звідси.

— Я не маю брата, — байдуже сказав юнак, не відриваючи погляду від відображення.

— Зізнатися, я не дуже розбираюся у вашій спорідненості, але