Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн

- Зрозумів, думатиму над варіантами, - Ентоні щось зазначив у своєму смартфоні, ще раз посміхнувся моїй помічниці та втік. Я з видихом опустилася в крісло і закрила обличчя руками.

- Гаразд, зайду згодом, - вирішила Емма і вийшла в коридор, прикривши за собою двері.

- Зберись, ганчірко, - сама собі тихо скомандувала я і справді зібралася. Почала роботу, занурившись у світ таблиць, звітів, телефонних розмов і ділового листування…

...- Ось це мужик, - простягла Лола, заглядаючи мені через плече. Дівчата зайшли до мене в кабінет, щоб покликати на обід, і тепер захоплено розглядали малюнок у моєму блокноті. Я швидко перегорнула листок, де кілька днів виводила портрет Інгемара. Казковий король не хотів залишати мої думки. До того ж я завжди добре малювала, колись навіть мріяла набивати татуювання або створювати персонажів для комп'ютерних ігор.

- Гей, дай роздивитися, - обурилася Емма, потягнувшись до мого блокнота.

- Мій мужик! - ревниво ляснула її по пальцях, ховаючи блокнот у сумку: - Придумай собі свого і дивися на нього.

- А, то він не справжній, - розчаровано простягла Лола. - Я вже думала, що ти залицяльника нарешті завела.

- Коли б я встигла? - пирхнула, підводячись з-за столу. - Ідемо.

Але ми не встигли дійти до ліфта, як у мене знову задзвонив телефон. На цей раз мене хотів чути Оскар.

- Олівіє, люба, у мене термінове доручення, - він одразу перейшов до справи.

- Звичайно, слухаю вас, - охоче відповіла, подумки прощаючись з обідом.

- Піднімися, будь ласка, до мого пентхауса. Я там забув документи. Мені потрібні їхні скани протягом години. Ключі тобі видасть охоронець унизу, я його вже попередив.

- Гаразд, зараз все зроблю, - погодилася я і, вислухавши де знаходяться потрібні папери, обернулася до дівчаток: - Доведеться вам іти без мене. Якщо встигну, то наздожену, але навряд.

- Йому доведеться поставити тобі пам'ятник за життя, - пробурчала Лола, потім весело додала: - Або сплатити третій розмір грудей! Не думаю, що хтось ще так безвідмовно бігає по його дорученнях.

– За гроші бігають усі, – не поділяла я думку подруги.

На першому поверсі ми розійшлися у різні боки. Дівчата попрямували в сторону кафетерію, а я до охорони, і знову в ліфт. Натиснула кнопку останнього поверху та обернулася до напівпрозорої стіни, розглядаючи краєвиди міста.

Пентхаус був шикарний. Дизайнерський ремонт у пастельних відтінках розбавляли стильні картини сучасних художників. Жодних зайвих деталей, все функціонально і приємно оку. Тут я вже бувала кілька разів, тому досить впевнено попрямувала до кабінету, але проходячи повз вихід на відкриту терасу зупинилася. Здивовано подивилася на величезне дзеркало на повний зріст, що стояло ззовні. Дивна рамка під старовину вибивалася з інтер'єру. Можливо Оскар купив його на подарунок? Або, навпаки, одержав від когось. Але виставляти дзеркало так близько до скляної огорожі тераси я б не ризикнула. Якщо сильний вітер здійметься, воно й випасти може. А з сорок дев'ятого поверху летіти високо – уламки до купи не збереш. І це добре, якщо унизу не буде людей. Припинивши міркувати про доцільність такого рішення, я продовжила шлях.

Документи невдовзі знайшла та одразу розпочала сканування, але на четвертому аркуші насупилась і вчиталася у слова.

У договорі йшлося про купівлю кількох кілограмів речовини під назвою «Фаріліодиній». Його продавала інша компанія, що належала Оскару. А покупцем значився виробник мікрочипів. Сума у ​​договорі фігурувала космічна.

У вухах зазвучав мамин голос, але я лише струснула головою, викидаючи звідти конспірологічні думки та продовжила сканувати.

Відправила файли Оскару на пошту, прозвітувала в месенджері й побігла на вихід, маючи намір встигнути трохи посидіти з колегами. Розпитати Оскара я встигну пізніше.

Залишок дня пройшов також насичено. За вікнами встигло стемніти, працівники розбіглися по домах, а я все ще сиділа в кабінеті, уткнувшись у таблицю. Бешкетні цифри не хотіли сходитися.

- Олівіє? - до кабінету увійшла Емма. Вона вже накинула пальто і запитливо дивилася на мене.

- Іди, - видихнула я. - Я хочу зробити звіт. Зовсім трошки залишилося.

- Та післязавтра б уже...

- Все нормально, Емма, - я втомлено посміхнулася, намагаючись виглядати краще, ніж почувала себе. - Не зможу розслабитися на вихідному, якщо думатиму про те, що не встигла доробити.

- Гаразд, - змирилася дівчина. – Тоді добре відпочити. До зустрічі.

- Бувай, - тихо видихнула, повертаючись до монітора.

За годину голова гуділа, як бджолиний вулик. Розійшлися навіть невгамовні продажники, а прибиральниці вже мили підлогу. Я піднялася з місця, пройшлася кабінетом, випила пігулку знеболювального та опустилася на диван. Їхати додому не хотілося. Там раптом стало так тихо й самотньо, що хотілося вити. Уявила, що доведеться завтра провести цілий день у будинку одній і вирішила, що приїду до офісу. Краще попрацюю. Сьогодні все одно більше нічого на думку не спадає. А бізнес-центр працює цілодобово, на нижніх поверхах були офіси, які співпрацювали з іншими країнами, і там робота кипіла навіть уночі та у вихідні.