Останній ельф - Сільвана Де Марі

Він приховував усе це зі страху. Боявся, що його покинуть? Що ельф покине його дорогоцінне яйце?

«Однак тепер, коли дракони вже майже зникли, їм дедалі важче знайти собі спокійне й тепле місце, де було б удосталь їжі й можна залишатися багато років, не відлітаючи звідтіль навіть ненадовго, бо інакше яйце охолоне й загине. Крім того, як уже зазначалося, дракон потребує історій, що підвищують температуру його тіла до рівня, необхідного для висиджування яйця. Отже, навіть якщо дракон знаходить підходяще місце, треба когось, хто взяв би на себе опіку над ним, а відтак і над його дитинчам-сиротою, і це та причина, через яку драконів стає й ставатиме дедалі менше. Дракон, який висиджує яйце, знає, що за всяку ціну повинен приховувати свій стан, бо опікуватися новонародженим драконом — це жахливе… (пляма цвілі) і ніхто із власної волі не взяв би на себе такий тягар. А крім того…»

Що ще крім того — довідатися не судилося. Решту сторінки цілковито знищила цвіль.

В ельфа все аж стиснулося всередині від жаху, від зворушення та й, зрештою, від почуття провини. Чи ж не міг би він ставитися люб’язніше до дракона? Звісно, той був дурний, плаксивий, безпардонний і, загалом кажучи, нестерпний, — але ж він висиджував яйце!

То була жахливо важка й довга праця, — така довга й важка, що цілковито пригноблювала дух, ослаблювала розум, підточувала колишню відвагу. То був останній акт його життя. Далі — тільки смерть.

СМЕРТЬ.

Йорш упустив книгу з рук, і вона впала на землю із глухим звуком — «бух». Та він не встиг навіть задуматися, що робити далі, як здійнявся страшенний гуркіт, і стіни печери задрижали.

Далі почувся дивний звук, — «бух, бух, бух», — наче книжка падає на землю, але значно м’якший і водночас гучніший. Наче від помахів чиїхось велетенських крил у небі.

І нарешті пролунало вбивче, невимовно пронизливе «уі-і-і-і-і-і-і-і-і-і», від якого половина бурштинових шибок у вікнах розлетілися на друзки.

Юний ельф притьмом кинувся у велику залу. Посередині зали лежало гігантське яйце, на шкаралупі якого смарагдові й золоті прожилки перепліталися в химерні візерунки, точно такі, які утворювали на шкурі дракона (чи то пак драконихи) рожеві та світло-сірі луски. В одному місці шкаралупа була проламана зсередини, і звідти стирчала голівка дракона — зменшена смарагдово-зелена копія дракона-квочки. Драконятко було таке ж зелено-золотисте, як і яйце, з якого воно вилупилося, тільки гребінець на чолі мало трохи темніший, кольору синьо-зеленої морської глибіні. Великі круглі очиська були перелякано вибалушені. Усі книги в шафах північної частини зали — вісімсот сорок шість книг з аналітичної геометрії та кулінарного мистецтва — були у вогні та диму. Очевидно, оте «уі-і-і-і-і-і-і-і» супроводжувалося струменем полум’я. Йорш устиг іще подумати, що це не дуже добра ідея — складати всі книжки на однакову тематику до тієї самої шафи. Тепер аналітична геометрія площин цілком випала з категорії предметів, які можна вивчити із книжок, і людству доведеться розробляти цю галузь із чистого аркуша — якщо тільки він, Йорш, не знайде трохи часу, років п’ятдесят-шістдесят, і не відтворить з пам’яті бодай її основи. Так само втрачені навіки й рецепти пюре із чорниць та солодкого перцю, замішаного на настоянці чебрецю, — на щастя, їх навряд чи хто-небудь придумає знову.

Отой гуркіт, від якого затряслися стіни, — то розчинилася настіж велетенська вхідна брама. Вона так і стояла розчахнута, і морський вітер залітав досередини, здіймаючи на долівці вихорці з пелюсток, метеликів і попелу, що залишився від багатовікових людських студій над аналітичною геометрією.

Крізь браму видно було, як раз по раз змахують над морем широкі драконячі крила. Здавалося, дракон заповнив собою все небо. Світло сонця, яке піднялося вже високо над обрієм, просвічувало крізь його помережані химерними візерунками крила. На мить золотисті очі старого дракона зустрілися із блакитними очима юного ельфа. У драконовому погляді була вся ніжність світу й водночас уся можлива любов, уся сила, відвага й самовпевненість.

Уся велич, яку тільки можна уявити.

ВЕЛИЧ.

ВЕЛИЧ.

ВЕЛИЧ.

ВЕЛИЧ.

ВЕЛИЧ.

— Ерброу, — мовив голосно старий дракон і випустив з ніздрів струмінь полум’я, який розітнув небо навпіл, забарвивши його жовтогарячою загравою.

Йорш збагнув, що це драконове ім’я. Він кивнув, а тоді низько-низько вклонився.

Заграва в небі ще не встигла згаснути, а велетенські крила вже линули вниз, до лінії обрію, де небо зустрічається з бурхливими морськими хвилями.

Хвилі розступилися, приймаючи дракона у свої обійми. Широкі крила ще якийсь час лежали на поверхні води ген під самісіньким небокраєм, а над ними ширяли хмари чайок.

А тоді хвилі зімкнулися над драконом, і він безслідно зник.

Тільки Йорш іще довго не міг відвести очей від того місця, де востаннє зблиснули на сонці його крила.

Серце юного ельфа було сповнене болю. Біль пронизав його душу, мов гострий клинок, злившись із іншим, давнішим болем, який був там завжди. То була туга за мамою, яка пішла в місце, звідки не повертаються, коли він був іще надто малим, щоб запам’ятати її, і за бабусею, яка залишилася в хижі, коли вода все прибувала й прибувала — а він був уже надто великим, щоб коли-небудь забути цю картину.

Серце юного ельфа стиснулося від розпачу. Він хотів би, щоб старий дракон побув з ним іще трохи, щоб іще раз, востаннє, прочитати йому казку про принцесу з горохового чи то пак бобового поля. Йорш так хотів, щоб дракон іще раз висварив його, мов останнього негідника за те, що він спробував видертися на дуба перед вхідною брамою, хотів ще раз почути докладно про всі симптоми отиту, не кажучи вже про гастрит, синусит, шкірну висипку чи защемлення тридцять другого — чи сімдесятого, чи сорокового — хвостового хребця.

А тоді в нього за спиною пролунало ще одне пронизливе «уі-і-і-і-і-і».

Драконятко знову плакало.

Наука фізики дуже скоро теж стала купою попелу на підлозі. Людству доведеться заново відкривати й правило важеля, і закони термодинаміки. На це знадобляться тисячоліття, та ще й у кращому разі!

Поки Йорш у відчаї думав, що і як тут можна вдіяти, йому спала на думку одна із приповідок славного Ардуїна, Володаря Світла, засновника Даліґара: «Коли над головою нависла біда, нема часу думати про те, як тобі сумно й у якому ти відчаї, а відтак смуток і відчай зникають».

Перше, що треба зробити, — це витягти драконятко з яйця. Шкаралупа виявилася три пальці завтовшки. Йорш пробував розламати її, та це було так, як