Українська література » Фентезі » Карта днів - Ренсом Ріггз

Карта днів - Ренсом Ріггз

Читаємо онлайн Карта днів - Ренсом Ріггз
подих.

– Він не заховався сюди, – усе ж таки сказав я, – тому що знав, що я шукатиму його в нього вдома. Незважаючи на те, що він благав мене бути якнайдалі звідси.

Бронвін ця несподівана новина так засмутила, що вона аж прикрила долонею рота, сказавши:

– А якби він був унизу тут… поки ти був би нагорі там…

– Він захищав тебе, – сказала Емма. – Намагаючись відтягти порожняка геть, подалі в ліс.

Я раптом відчув, як моє тіло стає надто важким для моїх ніг, і, щоб не впасти, я сів на одне з ліжок.

– Ти не міг знати, – мовила Емма, підсівши поруч.

– Ні, – зітхнув я. – Він сказав, що до нього йдуть потвори, а я йому не повірив. Він міг би досі бути живим… а я йому не повірив. Знову.

– Ні! Не винувать себе, – розсердилася вона. – Він мало тобі розповів… Дуже мало. Якби він розповів більше, ти повірив би. Правда ж?

– Так…

– Але Ейб любив свої секрети.

– Завжди любив, – докинув Мілард.

– Я думаю, що інколи він любив їх більше за людей, – зауважила Емма. – І врешті-решт це його і вбило. Його секрети… Не ти.

– Можливо, – сказав я.

– Напевне.

Я знав, що вона мала рацію… в основному. Я був злий на нього, що він не ділився зі мною чимось більшим. Але було важко позбутися думки про те, що він міг би розповісти мені все, якби я його був не відштовхнув. Тому я почувався водночас і розсердженим, і винним, але я не міг поговорити про це з Еммою. Тому я просто кивнув і сказав:

– Ну… принаймні ми знайшли це місце. Стало одним секретом менше з тих, що Ейб забрав із собою в могилу.

– Можливо, і не одним, – озвався Мілард, витягнувши шухляду зі столу. – Ось дещо тут може тебе зацікавити, Джейкобе.

Мені вистачило секунди, щоби підхопитися з ліжка та перетнути всю кімнату. У шухляді була велика, прошита металевими кільцями папка для документів, наповнена паперами. На обкладинці був напис: «ЖУРНАЛ ПРОВЕДЕНИХ ОПЕРАЦІЙ».

– Тпру! – вигукнув я. – Це ж?..

– Тільки те, що написано, – повідомив Мілард.

І всі скупчились навколо нас, щойно я підважив папку пальцями та витягнув її з шухляди. Вона була завтовшки в кілька дюймів і важила не менше п’яти фунтів.

– Ну, давай, – не витерпіла Бронвін.

– Не підганяй мене, – відказав я.

І я розгорнув випадкову сторінку посередині. То був зроблений на друкарській машинці звіт про одну з місій, доповнений двома фото, прикріпленими степлером. На одному з фото була якась дитина, що сиділа в карнавальному костюмі на дивані. На іншому фото – якісь чоловік із жінкою, одягнуті в клоунське вбрання.





Я став читати звіт уголос. Він був написаний лаконічною та сухою мовою правоохоронних органів. У ньому було написано про місію з порятунку одного дивного хлопчика від двох витворів і порожняка, котрі полювали на нього, та про доставлення дитини до однієї з безпечних часових петель.

Я перегорнув іще кілька сторінок у папці, яка була вщерть заповнена подібними звітами, що сягали назад у часі аж до 1950-х років, а потім закрив її.

– Ти здогадуєшся, що це означає, чи не так? – спитав Мілард.

– Ейб робив щось більше, ніж просто шукав та вбивав порожняків, – сказала Бронвін.

– Точно, – погодився Мілард. – Він іще й рятував дивних дітей.

Я глянув на Емму.

– Ти знала?

Вона опустила очі.

– Він ніколи не обговорював свою роботу.

– Але ж порятунок дивних дітей – це робота імбрин, – заявила Олівія.

– Так, – сказала Емма, – але якщо витвори використовували дітей як приманку, як у цьому випадку, то, імовірно, імбрини не могли.

Мене цікавила одна деталь, але наразі я вирішив промовчати.

– Агов! – почувся голос із дверей, і ми аж попідскакували від несподіванки, повернулися в той бік та побачили Єноха.

– Я ж сказала, щоб ти не спускався сюди! – гримнула Бронвін.

– А чого ви ждали? Вас не було цілу вічність! – Він увійшов до кімнати й роззирнувся: – Отже, це через оце була вся метушня і колотнеча? Схоже на тюремну камеру.

Емма глянула на годинника.

– Уже майже шоста. Нам краще повернутися.

– Інші нас уб’ють, – сказала Олівія. – Нас не було всю другу половину дня, і в нас і досі немає нового одягу!

Потім я згадав, що пообіцяла пані Сапсан. Вона повинна була показати мені щось із настанням сутінків, як вона сказала, а це вже лише за годину чи дві. Правду кажучи, я не дуже і хвилювався про те, що вона хотіла мені показати. Усе, про що я зараз міг думати, це чимскоріш добратися додому, замкнутися в спальні та прочитати журнал мого дідуся від початку до кінця.

***

Коли ми повернулися додому, сонце саме починало сідати за дерева. Наші друзі, котрих ми залишали вдома, досить голосно висловлювали свою образу на те, що нас так довго не було. У мене все ще голова йшла обертом від того, що ми відкрили цього дня, і я ще не був готовий обговорювати це з усіма, тому вигадав історію про довгу затримку через те, що в нас нібито пробило колесо, яке Емма латала за допомогою нагрітого нею шматка асфальту, і нас одразу пробачили.

Мої батьки поїхали. Вони зібрали свої сумки й вирушили в подорож до Азії. На кухонному столику я знайшов записку, написану почерком моєї мами. Там говорилося, що вони сильно сумуватимуть за мною, постійно будуть на зв’язку по телефону чи на імейлі та щоб я, будь ласка, не забув заплатити садівникам. З огляду на бадьорий та невимушений тон записки – «Любимо тебе, Джейкі!» – я міг би сказати, що пані Сапсан провела велику роботу, видаливши з їхньої пам’яті останні кілька місяців хвилювання за моє психічне здоров’я. Здається, їх уже не турбувало, що, поки їх не буде, у мене може статися новий напад чи я знову втечу. Як факт, вони зовсім не здавалися занепокоєними. І це було добре. «Скатертю дорóга», – подумав я. Принаймні тепер будинок був повністю наш.

Пані Сапсан також ніде не було. Горацій доповів, що вона була покинула будинок одразу після нас і звідтоді цілий день відсутня.

– Вона сказала, куди йде? – спитав я.

– Вона сказала тільки, що ми повинні зустріти її рівно о сьомій п’ятнадцять коло садового сарайчика на

Відгуки про книгу Карта днів - Ренсом Ріггз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: