Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1 - Галлея Сандер-Лін

Незабаром Сінквар повернувся до академії та акуратно приземлився на даху, після чого підставив крило юній наїзниці, допомагаючи спуститися. Зрозуміло, він додав собі в особистому заліку не один і не два бали цією екскурсією, напевно на те і розраховував, але Сніжці зараз чим більше інформації про новий світ — тим краще.

— Смію сподіватися, наша подорож вам сподобалася, — поцікавився лускатий, коли у супроводі легкого снігового завихрення практично невловимо перетік у людську форму.

— Навіть дуже, — не стала лукавити дівчина, у неї і так на обличчі все було написано.

— Тоді саме час показати вам вашу кімнату, — кавалер люб'язно запропонував їй лікоть для опори, але Сніжка, ноги якої справді злегка тремтіли через незвичного «скакуна» (втім, як і руки), відмовилася. Бракувало ще ходити під лікоть із викладачем на очах у всієї академії!

— Вам відомо, де знаходиться моя кімната? — спитала вона, коли вони пішли з даху і начарована шубка розвіялася сама собою.

— Звісно, — усміхнувся чоловік. — Мені відомо все, що стосується вас…

Якось це… Сніжана навіть не знала, лестить їй така підвищена увага чи навпаки, насторожує.

Спальні адептів розташовувалися тут же, в академії, у спеціально відведеному для цього крилі. Сніжана ще ніколи не жила в гуртожитку, хоч і була кілька разів у однокурсниць в університетському гуртожитку. Ну що тут сказати?! Різниця суттєва. «Апартаменти» були розраховані на одного, але кімната все одно виявилася досить просторою та світлою. Ліжко під білим балдахіном так і кликало схилити голову (Сніжа миттєво згадала, що цієї ночі зовсім не спала), такі само білі шафа, стіл і пара стільців успішно доповнювали обстановку на пару з кипенно-білими фіранками на вікні. Стіни перлинного відтінку теж тішили око. Загалом, тут було затишно і не малося сусідів. Чого ще можна бажати для більш-менш спокійного життя?

— У шафі вже розвішаний одяг, — повідомив заступник ректора, який, як і обіцяв, провів підопічну до кімнати і навіть увійшов усередину.

Сніжа тут же з цікавістю відкрила гардероб, де на спеціальних пристосуваннях, що дуже нагадували плічка, висіли білі шати з ніжно-рожевим оздобленням, а внизу стояла пара високих білих чобітків, того ж кольору черевики та дві пари туфель.

— Усі речі обійдуться за розміром, на них побутові чари, — врадував Неверваль. — І не дивуйтеся, що в інших адептів одяг чисто білого кольору. Тільки представникам правлячого роду можна додавати кольорове оздоблення, щоб підкреслити свій статус. Кожен із нас має свій персональний колір (у мене, як бачите, блакитний), що доповнює білий. З того часу, як трон зайняв чинний правитель, це лише драконячий привілей. Невеликий виняток становлять хіба що магістри академії та чиновники у палаці: їм дозволене непомітне сіре оздоблення, щоб виділити із загальної маси.

Хм-м, які цікаві порядки.

— А якісь кошти на кишенькові витрати мені нададуть? Чи таки треба шукати роботу? — уточнила Сніжа. — Хоча поки що не уявляю, де і ким я могла би тут працювати.

— Уже кому-кому, а вам, сіє Невер, точно не варто про це хвилюватися, — усмішка чоловіка була доброзичливою. — Академія забезпечує адептів усім необхідним, їжа доступна у будь-якій кількості. Але крім цього вам також призначили стипендію, щоб ці два місяці ви не знали ні в чому потреби, — він підійшов до вікна і виглянув назовні, ніби щось чи когось видивляючись. — А якщо захочете придбати якісь особливо дорогі артефакти чи зілля, можете звертатися одразу до мене.

— Дякую, матиму це на увазі, — Сніжана і справді зраділа, що спочатку її хоча б не залишать без шматка хліба, але що буде, якщо вона через два місяці спробує опиратися планам драконів? Її пустять світом? Чи просто змусять підкоритися?

— А зараз можете прилягти, — Сінквар указав на ліжко. — На вечірньому балі ви повинні бути свіжою та відпочилою.

Залишившись сама, дівчина одразу лягла на м'яке ліжко поверх ковдри і прикрила повіки. Думка про перевдягання у щось придатніше для сну пройшла десь на краю свідомості. Потім, все потім, їй треба відпочити, але спочатку...

«Гей! — подумки покликала Сніжа. — Вибач, не знаю, як правильно до тебе звертатися… Не ображайся на мене, будь ласка».

Тиша.

«Серйозно, я не хотіла тебе образити. Правда-правда! Слухай, ти справді моя дракониця? Ге-ей!»

«Саме так!» — почулося десь через півхвилини мовчання все ще сердито.

Ху-у-ух, ну дякувати богові!

«Ти вибач мені, я не зі зла всяке різне про лускатих думала. Просто для мене все це дуже велика несподіванка. Та й твоя присутність у мені виявилася повним сюрпризом...»

«Я не в тобі, я частина тебе, невід'ємна і невідворотна, — заперечила дракониця, — хоч би скільки ти це заперечувала».

Звучало якось лякаюче.

«А я вже й не заперечую, хоча мені й досі важко у це повірити, — Сніжана намагалася говорити максимально привітно. — Скажи, як ми з тобою можемо потоваришувати?»

«Коли повністю усвідомиш свою сутність і приймеш себе справжню, тоді і потоваришуємо», — винесла вердикт дракониця і замовкла.

«Але ти ж допоможеш мені зрозуміти? — наполягала Сніжа. — Я хочу, правда!»