Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1 - Галлея Сандер-Лін

Неверваль підвів Сніжку практично до краю даху, і в неї від захоплення швидше забилося серце. Вигляд звідси був ще більш приголомшливий, ніж із вікна, а панорама Сніжних земель, що постала перед очима, створювала атмосферу чарівної зимової казки. Однак найголовніше чаклунство стояло зараз поряд зі Сніжаною, злегка притримуючи за талію, і вона жадала побачити його трансформацію.

— Тут дуже красиво, — Сніжа вдихнула на повні груди і всміхнулася. — Напевно, я ніколи не втомлюсь від цієї картини.

— Так, тут гарно, — погодився дракон. — Але все може змінитись, якщо на нас знову нападуть. А на нас нападуть, тепер уже напевно. І тоді замість лісу тут будуть обвуглені стовбури, а замість снігових долин — чорні ями. Ви ж не хочете такого результату?

М-да, отак парою фраз спустити з небес на землю — це треба вміти.

— Не хочу, — відповіла Сніжка без вагань.

— Тоді все у ваших руках, сіє Невер. Ви можете вберегти ці землі від руйнувань, а їхніх мешканців — від передчасної смерті. Подумайте про це, — він м'яко, але наполегливо відсунув її від краю і відійшов на пристойну відстань. — А зараз пропоную оглянути околиці детальніше.

Сніжана і оком моргнути не встигла, все сталося настільки швидко і плавно, що вона тільки охнула і відсахнулася, коли чоловік, навколо якого піднялося снігове завихрення, матеріалізувався у значних розмірів крилатого ящера. Його білі лусочки відсвічували на сонці блідо-фіолетовим, невеликі «ріжки» на голові — теж, а пазурі були не тільки на всіх чотирьох лапах, а й на кінцях крил.

Луската голова на досить довгій шиї нахилилася до дівчини, обдавши морозним диханням, і на морді звіра з'явилося щось подібне до усмішки (якщо таке взагалі можливо). Бузково-блакитні очі з вертикальними зіницями, здається, теж усміхалися.

«Божечки, справді дракон, справжнісінький!»

— Я зроблю кілька кіл і повернуся, — промовило чудовисько гучним голосом.

— Т-так, звичайно… — пробурмотіла Сніжа, хоча її дозвіл йому, зрозуміло, був не потрібний.

Розкинувши крила і трохи потоптавшись на місці, дракон злетів у небо і зробив кілька піруетів у повітрі, мабуть, для розминки, а Сніжана спіймала себе на думці, що в драконячій іпостасі їй Сінквар подобається не менше, ніж у людській. Він настільки вільно і природно почував себе там, у небесах, що за цим можна було спостерігати вічно.

Здається, п'ятий Неверваль вирішив продемонструвати їй свій потенціал, тому почав виробляти всілякі приголомшливі штуковини: то каменем падав униз, а потім, під Сніжчин вереск, різко розвертався і здіймався вгору, то робив химерні перевороти, то практично перекидався в повітрі.

Вона стежила за ним з відкритим ротом, переповнена захопленням та приємним подивом, доки він не спустився назад на дах. Повний власної гідності, дракон прихильно глянув на дівчину.

— Я не їздова тварина і до цього нікого й ніколи на собі не катав, тому не знаю, як усе буде. Сподіваюся, вам сподобається, — лускатий підставив крило, по якому Сніжана не так вже і легко та зі всіма можливими застереженнями залізла йому на шию і влаштувалася в самій її основі, після чого майбутню наїзницю надійно пристебнули прозорими магічними путами, як нещодавно це робив Себ.

— Чи готові ви злітати? — обернувшись,  спитав Сінквар.

— Готова! — видихнула Сніжа, готуючись до найбільш приголомшливого «атракціону» у своєму житті.

Дракон розправив крила, відштовхнувся лапами від даху — і Сніжка, інстинктивно вчепившись у його шию, ледве стримала вереск, коли вони «стрибнули в порожнечу», після чого, зробивши віраж, почали підніматися все вище і вище. Сніжана дивилася на будівлю академії, що поступово віддалялася, але не відчувала страху, тільки чисте захоплення. Неверваль кілька разів облетів замок і його найближчі околиці по дузі, даючи підопічній можливість все добре роздивитися і принагідно пояснюючи, що тут до чого, а потім попрямував у бік гір.

У Сніжи перехопило дух. Яке ж все внизу сяюче, блискуче, іскристе… Біле оздоблення гір, полів, долин і мереживне вбрання лісів переливалося на яскравому світлі безліччю кольорів і майже сліпило очі. Сніжка вдихала морозне повітря, ловила обличчям вітер і відчувала його подих у вухах. Здається, давно вона не була такою щирою і беззаперечно щасливою.

Вони пролітали над містечками та селищами, і заступник ректора підказував, хто там живе і наскільки миролюбно по відношенню до чинної влади налаштований. Так, небагатьом подобався існуючий останніми роками уклад, коли країною править колись могутній рід, у якого тепер, здавалося, немає майбутнього. Але тепер усе змінилося, і «майбутнє» роду драконів сидить зараз на спині у можливого чоловіка і знайомиться з володіннями своєї майбутньої родини. І цього вечора на Зимовому балі глави основних народів Сніжних земель про це дізнаються. Тільки як відреагують? От у чому питання.

З кожною миттю, проведеною в повітрі, Сніжана розуміла, що це саме те, чого їй завжди не вистачало, коли вона гуляла по дахах із хлопцями. Ось так ступити вниз — а потім злетіти і кружляти над будинками наввипередки з вітром. Так, огляд околиць з висоти драконячого польоту просто заворожував.

До самих гір вони так і не долетіли, повернули назад, але Сніжка дала собі обіцянку, що обов'язково туди навідається, коли зуміє це зробити самотужки. Сніжа з натхненням думала про той день, коли сама зможе піднятися до хмар і без сторонньої допомоги облетіти все навколо. Все ж таки вона прагнула до самостійності і не дуже любила залежати від інших. Тільки для цього спочатку треба навчитися обертатися у драконшу (чи драконицю?), а потім і навчитися літати.