Проклята - Наталка Смеречинська

- Ай справді - оживилася поруч з Владом Аліса - Ходімо їсти. Може він нарешті займе чимось свою пельку і припинить базікати, а може мені навіть пощастить і хтось вдавиться... 

Костя лишень глузливо посміхнувся і похитав головою:

- Яка ж ти все-таки кровожерлива панянка, Алісо. Але ідея дійсно непогана. Ходімо їсти!

І з цими словами Костянтин розвернувся і продовжив спускатися по сходах до ресторану. 

- Та я сама доброта.... Ти ж ще живий

 Білявка огризнулася і пішла у слід сбушнику, залишивши нас з Владом позаду.

- Ти як?

Запитала хлопця заглядаючи йому у вічі. У відповідь на мене глянула спокійна  синява, схожа  гладь карпатського озера.

- Не переживай, все добре. Фінальної битви з прокляттям я не пропущу.

Я посміхнулася на ці слова, але посмішка вийшла якоюсь сумною і вже збиралася відповісти та підтримати хлопця, як... 

- Ви спускаєтесь, ні?

Ми й не помітили, що поруч зупинилася жіночка років сорок, в короткій чорній сукні за коліна з темно - зеленими вставками, та зачіскою, аля "головний бухгалтер святкує день народження". 

- Так-так, вибачте!

Владислав підхопив мене під руку і почав спускатися по вузьких та крутих сходах. 

Тітка йшла за нами невдоволено свердлячи поглядом наші спини. 

Спустившись до ресторану ми зрозуміли, куди так поспішала "бухгалтерка". Тут дійсно святкували день народження. В центрі веселої компанії був кругленький дядько з червоним носом картоплею. За його спиною, на стіні,  майоріла красномовна цифра "50" зроблена різнокольоровими повітряними кульками.  

Святкування та частування було в самому розпалі й роздратована тітонька швидко обігнула нас, щоб влитися в це свято життя. 

- Ось і тихо посиділи! - зітхнув Влад, коли за сусіднім столом почулося хватське " Гей! Гей! Гей!" і гучний регіт. 

Аліса та Констянтин були такої ж думки. Коли ми підійшли до столика білявка невдоволено поглядала на гучну компанію склавши руки на грудях. 

- Я ще нічого не замовляв - повідомив нам Костя - можемо спробувати знайти інше місце. 

- Е, ні - Аліса стрепенулася і навіть трохи зблідла - Давайте краще швидко поїмо тут і підемо відпочивати.В мене немає ніякого бажання вештатися темними вулицями Радомишля. 

В підтвердження своїх слів вона пересмикнула плечима, наче відганяючи який спогад. Я з жалем глянула на подругу.

І правда, якби  стара явилася мені у вікні, я б  теж, мабуть, не дуже поспішала гуляти вечірнім містечком.

- Добре! Так і зробимо - погодився Владик і пішов до барної стійки робити замовлення.

Їли ми швидко і мовчки. Не тому що нам не було про що поговорити, а через веселого ювіляра та його галасливих друзів. Вартувало тільки комусь з нас спробувати підняти тему завтрашнього дня, як поруч розривався регіт, крик, побажання чогось такого банального, але щирого, кшталт  здоров'я, грошей, чоловічої сили, що всі наші  спроби завести розмову йшли нанівець.

Тож, розбрелися ми по кімнатах лише з приблизним уявленням про поїздку в Чайківку. 

- Я в душ перша! - поставила мене перед фактом Аліса і не дочекавшись відповіді, жвавою кізонькою рвонула до ванної кімнати, прихопивши змінний одяг. 

Я не сперечалася і просто сіла на своє ліжко, діставши з портфеля ту саму папку, що дав мені Костя ще в дорозі.

Звіти були сухими й від того ще більш страшнішими. Ніби кров і смерті були настільки буденним та звичним явищем, що навіть не викликали емоцій.

 Товариш Ренек Шейнблат звітував про кількість розстріляних ворогів народу і цифри налічуються сотнями. Довелося проковтнути гірку грудку в горлі, що підступила зненацька. Я просто впевнена, що найтяжчий гріх цих нещасних полягав лишень в тому, що вони посміли мати іншу думку ніж панівний, радянський,  душегубський режим. А деякі навіть і такого не мали, намагаючись просто вижити в тому величезному концтаборі на який перетворив країну Сталін та навіть не думаючи про якусь політику. Просто статистика та звіти страшна штука і потрібну кількість розстріляних вибирали абсолютно випадково. 

Захотілося з огидою і гнівом відкинути цю папку, як отруйну змію, але я стрималася і почала гортати далі. 

Документ зміняв документ, а тема залишалася та ж сама(вбивства мирного населення) коли нарешті я натрапила на цікаву записочку. Написана кривим, неграмотним почерком "Докладная записка" була короткою, але красномовною. Якийсь М. Остапчук писав про контреволюційне поводження свого начальника Ренека Шейнблата, його зневажливе ставлення до наказів начальства та нехтування своїми обов'язками. 

А ще, досить підозрілим, на думку цього "доповідача",  була манія начальника ОДПУ. Йому кругом ввижалися відьми та мертві, в що ж, звичайно, справжній матеріаліст та комуніст ніяк не може вірити. Тож, цей самий М. Остапчук наполегливо просить товариша начальника прийняти міри стосовно збожеволілого і вкрай підозрілого  Шейнблата. 

Я закрила папку і втомлено потерла почервонілі очі. Думаю на сьогодні з мене досить усього цього. Занадто багато інформації та бруду вилилося на мої непідготовлені мізки. Від чого хотілося дистанціюватися, а краще взагалі стерти з пам'яті. Та це вже ніколи не буде можливим, тож, залишилося тільки дочекатися поки Аліса звільнить душ і змити з себе хоча б справжній бруд. А потім лягти спати в надії, що прапрабабуся сьогодні не прийде провідати правнучку. 

Я переодяглася у свою улюблену піжаму з принтом чарівних єдинорогів й лягла на ліжко в очікуванні подруги. Голова дуже зручно вмостилася на м'яку подушку й очі самі собою почали закриватися. 

Тому коли задоволена і розпарена від гарячої води Аліса вийшла з душу, претендувати на ванну кімнату вже було нікому. Я вже давно солодко і глибоко спала і цієї ночі мені абсолютно нічого не снилося.