Король шрамів - Лі Бардуго

Це все були вагомі причини. Цілковито переконливі відмовки. Проте чудовисько вже завело годинник. Ніколаї роззирнувся. Ці люди знали його, як ніхто інший. Вони довіряли йому. Та демон, що причаївся всередині, умить міг усе це змінити. Що, як він набереться сили, позбавить його контролю і зжере волю, якою хлопець так довго керувався?

Погань. Він пригадав, як здригнулася Женя. А що, як саме він був потопельником і збирався потягнути цілу Равку за собою на дно?

Ніколаї глибоко вдихнув. Навіщо відкладати неминуче? Зараз була б доречною приказка про те, що краще обрати розстріл, ніж тривалі тортури.

— Нам доведеться скласти список претенденток, — сказав він.

Зоя вишкірилася.

— Згода.

Вона справді тільки й чекала, коли спекається його.

— Ти збираєшся влаштувати з цього воєнну кампанію, чи не так?

— Це і є воєнна кампанія.

— Мої міністри й посли теж залюбки даватимуть поради.

— Запросімо їх усіх, — запропонувала Женя, підсуваючи до себе перо й чорнило, не в змозі приховати захвату. — Поселімо всіх у Палаці. Уявіть-но лише всі ці вечері, чаювання й танці!

— «Уявіть-но лише всі ці вечері, чаювання й танці», — похмуро повторив Давід.

Женя відклала перо і схопила хлопця за руки.

— Обіцяю, що дозволю тобі заховатися в майстерні. Тільки ти пообіцяй мені п’ять вечірок і один бенкет.

— Три вечірки й один бенкет.

— Чотири.

— Йой, най буде.

— Ти нітрохи не вмієш торгуватися, — зауважив Ніколаї. — Вона погодилася б і на дві.

Давід насупився.

— Серйозно?

— Аж ніяк, — заперечила Женя. — А ви, ваша величносте, стуліть пельку.

— Нам доведеться влаштувати додаткові перевірки безпеки в Палаці, — звернувся до Толі король. — Вважатимемо, що кожен служник, кожен вартовий, кожна фрейліна можуть виявитися шпигунами чи вбивцями.

— До речі, щодо відьом, — утрутилася Тамар. — Дуняшу Лазарєву вбили.

Дівчину, яка вдавала з себе спадкоємицю Ланцових.

— І хто це був?

— Ніхто з наших. Єдине, що мені відомо, — її знайшли розмазаною по бруківці під Церквою Бартеру після аукціону.

Бентежно. Невже хтось відправив її до Кеттердаму полювати на нього? Не лише вона вдавала, ніби має право на трон Ланцових. Здавалося, наче раз на кілька місяців з’являвся хтось новий і запевняв, мовляв, він уцілілий у Дарклінґовій різні член монаршої родини або позашлюбна дитина батька Ніколаї, що, зважаючи на поведінку старого короля, було цілком можливим.

Авжеж, Ніколаї, мабуть, мав на равканський трон менше прав, ніж половина з них. Із-поміж усіх цих людей саме він був найбільшим самозванцем.

— Буде наступний, — сказала Зоя. — Черговий претендент, котрий називатиме себе Ланцовим. А це ще одна причина народити спадкоємця й убезпечити трон.

— Я сказав, що оберу наречену, і я зроблю це, — нагадав Ніколаї, намагаючись, щоб голос був не такий роздратований, як почування. — Навіть уклякну перед нею і прочитаю якийсь романтичний вірш, якщо тобі так хочеться.

— Я можу допомогти з вибором, — запропонував Толя; відколи вони спустилися під землю в «Позолоченому Болоті», хлопець, здавалося, уперше щиро зрадів.

— Чудова ідея. Вибери щось коротеньке й переконайся, що воно римоване. — Король знову перевів погляд на стару мапу Равки, жорстокої, неприборканої й завжди голодної. Равка була його першим коханням, його безрозсудною пристрастю, що запалахкотіла ще в самотньому дитинстві, а з віком лише глибшала. Хай би чого вимагала країна, хлопець не сумнівався, що дасть їй це. Раніше він безрозсудно ставився до своєї коханої, але більше не міг дозволяти власному страху диктувати її майбутнє.

— Розішліть запрошення, — наказав він. — Нехай розпочнеться видатний королівський роман.

***

Решта дня минула за зустрічами з міністрами, кресленням доріг та акведуків, яких вони не могли собі дозволити, написанням листів до Керчу з проханнями подовжити термін позички та відповідями на старі листи всім, починаючи з маршала-губернатора Мандрівного острова до адміралів їхнього власного флоту, які просили кошти на ремонт равканських суден. Усе це вимагало зосередженості, тактовності й безмежної терплячості, проте жодне з цих завдань не було таким дошкульним, як пошуки королеви. Урешті-решт настав вечір, і Ніколаї був змушений віч-на-віч зустрітися з Зоєю та її армією потенційних наречених.

Ніколаї та його генерал працювали на самоті в королівській вітальні, а в кахляній грубці потріскував вогонь. Кімната досі носила відбиток його батька: золотий двоголовий орел, густі килими, завіси з такої важкої парчі, що здавалося, наче їх можна розплавити й викарбувати з них монети.

Зоїн список тягнувся нескінченно, ім’я за ім’ям, дівчина за дівчиною — просто тобі якийсь марш спраглих до заміжжя дівиць.

— Пошук наречених має стати прикриттям для наших зустрічей з керчинцями й земені, — нагадав король. — Може, зробимо з нього дебютний гамбіт — нехай це буде підготовка до заручин, а не самі заручини?

Зоя розгладила папери перед собою.

— Уб’ємо двох зайців, ваша величносте. Це питання ефективності. І очікування. Тобі потрібна наречена, а ти поки що завидний жених.

— Поки що?

— Ти досі молодий. І ще маєш усі зуби. А равканську армію поки що не зрівняли з землею. Нерішучість не пасує королю. Це на тебе не схоже.

Так, це не було на нього схоже.

Ніколаї чудово ухвалював рішення. Він насолоджувався ними. Наче розчищав у лісі бурелом, аж тут побачив перед собою широку дорогу. Та коли хлопець думав про вибір дружини, гілля навколо густішало, а він усвідомлював, що мріє, щоб його залишили самого в темряві. Ну, може, не зовсім самого. Йому неабияк подобався спокійний затишок цієї кімнати, тепло вогню й незламна гарпія, яка сиділа навпроти.

Зоя ляснула папірчиком, який тримала в руках, привертаючи його увагу.

— Принцеса Егрі Кір-Табан.

— Друга в черзі на шуанський трон, еге ж?

— Так, і одна з найідеальніших кандидаток. Вона молода, приваблива і страшенно популярна серед свого народу. Дуже талановито грає на хатуурі.

— Дванадцяти- чи вісімнадцятиструнному?

— Яке це має значення?

— Потрібно ж мати якісь критерії відбору, Назяленскі. Ти впевнена, що шуанці відправлять саме її?

— Ми надішлемо запрошення королівській родині. Та, зважаючи на те, як люди обожнюють принцесу Егрі, думаю, старша сестра залюбки випхає її подалі з країни. А якщо вони відправлять когось із молодших сестер… — Дівчина стенула плечима. — …це підкаже нам, що міцний союз їх не цікавить. Утім, шуанська наречена звільнить нас від залежності від золота Керчу.

— І як ти гадаєш, як довго Равка залишатиметься незалежною після такого шлюбу? Ми мало не запрошення для них напишемо.

— Ідеального вибору немає, — погодилася Зоя.

— Хто наступна?

Дівчина зітхнула й простягнула йому наступне досьє.

— Ельке Марі Сміт.

Ніколаї глипнув на документи.

— Та їй щойно шістнадцять виповнилося!

— Вона походить