Король шрамів - Лі Бардуго

«Схоже на Кувея». Ніколаї був у захваті від таланту шуанського хлопчини влаштовувати безлад навколо себе. А надто через те, що Пекельник був Зоїною проблемою.

— Звучить не надто погано.

Усмішка Трухіна стала жалісливою.

— Здається, міністр оборони побував у вогні. Але він не постраждав.

— Усе гаразд, поки ніхто не підпалив міністра фінансів. Кав аненьє? — звернувся Ніколаї до Ісаака на земені. Він дізнався про хлопцеву здібність до мов ще під час служби в Гальмгенді й заохочував його розвивати цей хист.

Ісаак злегка вклонився.

— Вимова дедалі краща, ваша величносте.

— Можеш мені не лестити, Ісааку.

Хлопець відкашлявся.

— Ну, «день» на земені буде «кан», а не «кав». Чи, може, ви хотіли поцікавитися, як там мій віслюк?

— Сподіваюся, з твоїм віслюком усе гаразд, але тобі слід без вагань виправляти мене, якщо я припускаюся помилки.

— Так, ваша величносте, — невпевнено озвався Ісаак.

— Не турбуйтеся, — заспокоїв Ніколаї, коли вони залишили вартових позаду й рушили до Ґранд-Палацу. — Таке нечасто трапляється.

Прості слова. Старі слова. Та вони щодня дедалі більше різнилися з тим, що відбувалося насправді.

Ніколаї помітив крізь дерева позолочені тераси Ґранд-Палацу, що висилися одна над одною, наче глазуровані коржі найдорожчого у світі торта. Його предки полюбляли надмірні прояви всього, крім гарного смаку. Власне, зараз він тут однаково не зупинятиметься. Натомість хлопець повернув ліворуч, до Маленького Палацу, подолав лісок і опинився там, звідки розгортався краєвид на золоті куполи будівлі й блискуче синє озеро за нею, посеред якого виднівся крихітний острівець.

Король провів тут чимало часу, та в цьому місці однаково було щось особливе: височенні вежі, старовинні дерев’яні стіни, інкрустовані перламутром і прикрашені різьбою з різноманітними квітами і тваринами. Ніколаї завжди здавалося, наче він заходить на чужу територію, залишає позаду новий світ і опиняється там, де укладають нечестиві угоди. Напевно, йому слід було припинити читати стільки романів.

По всіх усюдах метушилися гриші в яскравих кефтах — формі, яку Толя з Тамар рішуче відмовилися вдягати, натомість віддавши перевагу оливковому однострою Першої армії. Близнюки полюбляли закасувати рукави, хизуючись смаглявою бронзовою шкірою, прикрашеною символами Сонячної святої.

Зоя і Женя вже чекали на них у штабі.

— Ти запізнився, — зауважила Назяленскі.

— Я король, — нагадав Ніколаї, — а отже, це ви прийшли зарано.

Коли йшлося про державні справи, Тріумвірат Гриші зазвичай зустрічався з Ніколаї у Ґранд-Палаці, у тому самому приміщенні, де король засідав із міністрами й генералами. Та якщо хотілося поговорити, по-справжньому поговорити, не боячись, що у стін є вуха, вони збиралися у зведених Дарклінґом кімнатах. Той чудово розумівся на зберіганні таємниць: у штабі не було вікон, а єдиними дверима можна було скористатися, лише зайшовши через Маленький Палац. Стіни були прикрашені намальованими на стародавній лад мапами Равки. У дитинстві вони б зачарували Ніколаї, якби йому дозволили бодай наблизитися до них.

— У нас проблема, — сказав король навпрямець і влаштувався на стільці в голові стола, поставивши на коліно горнятко з чаєм.

— Казати, що в нас проблема, це наче нагадувати, що Толя голодний, — відповіла Зоя, не зважаючи на розгніваний погляд хлопця й наливаючи собі з самовара чаю. — Це мало б мене здивувати?

Вона була вбрана в синю вовняну кефту (за холодної погоди так вдягалася більшість Етерців) зі срібною вишивкою на рукавах і подолі та сірим лисячим хутром на комірці. Попри довгу подорож назад до Ос Альти, що тривала кілька днів і ночей, утомленою дівчина аж ніяк не здавалася. Зоя завжди залишалася генералом, а бездоганний вигляд став частиною броні. Ніколаї глипнув на свої ідеально відполіровані черевики. Такі дрібниці він поважав.

— Але ця халепа особливо смачненька, — повідомив він.

— О ні, — застогнала Женя. — Коли ти так кажеш, усе незабаром полетить під три чорти.

Кефта дівчини була червоного кольору Корпуснійців, лише на відтінок темнішого за її волосся, а манжети вигаптувані темно-синім; таку комбінацію кольорів носили тільки Женя та її підрозділ Краяльників. Утім, і манжети, і пруг були прикрашені ще й золотою ниткою, що пасувала до прикрашеної сонцем на згадку про Аліну Старкову пов’язки на оці. Ніколаї додав сонце, що сходить, до геральдичних символів Ланцових і не приховував, що цей жест був продиктований необхідністю підтримати громадську думку й особистими почуттями.

І попри те, що дівчина давно покинула їх, іноді королю здавалося, наче Аліна крокує за ними з однієї кімнати до іншої, а її присутність була такою ж відчутною, як тепло літнього сонця.

Ніколаї постукав ложечкою по горнятку.

— Давід із Надею майже закінчили вдосконалювати збройну систему ізмарсії.

Творець навіть не завдав собі клопоту відірватися від книжки, яку приніс із собою, — він читав про осмотичні фільтри, що здавалися Ніколаї надзвичайно корисними.

— Твоя правда, Женю. Схоже, проблема дуже серйозна.

Дівчина схилила голову набік.

— Чому ти так думаєш?

— Він розпочав із гарних новин.

Ніколаї із Зоєю перезирнулися, і дівчина оголосила:

— На торговельному саміті в Івці до короля підійшов Гайрам Шенк. Торговельній Раді Керчу відомо про наші підводні човни.

Тамар роздратовано відкинула волосся.

— Хай йому грець. Я так і знала, що зі старих лабораторій витікає інформація. Нам слід було раніше переїхати до «Лазлайона».

— Вони однаково колись мали про це дізнатися, — утрутився Толя.

А Давід пробурмотів:

— Підводні кораблі можна використовувати в мирних галузях. Для досліджень, геологічної розвідки.

Хлопцеві ніколи не подобалося називати себе розробником зброї. Проте вони не могли дозволити собі залишатися такими наївними.

Тамар обіперлася об стіну, підібгавши ногу.

— Не вдаваймо, наче не знаємо, для чого Керч збирається використати наших акул.

Гайрам Шенк і крамарі з Ради Керчу присягалися, буцімто ізмарсії потрібні їм для захисту від сусідів-шуанців та можливих фієрданських блокад. Але Ніколаї знав правду. Її знали всі. Керч уже намітила собі ціль: новоземські кораблі.

Земені будували власний флот і прокладали нові торговельні шляхи. Їм більше не потрібні були керчинські порти чи керчинські судна, тож могутній Керч, що так довго беззаперечно правив морями і світовою торгівлею, вперше змушений був перейматися появою суперника. А на додачу Новозем’я мало переваги, які Керчу навіть не снилися: просторі фермерські угіддя, ліс і власні шахти. Щиро кажучи, Ніколаї заздрив розквіту молодої держави. Ось чого міг досягти народ, на кордонах якого не чатував воїн, а на плечі не тиснув тягар постійного передчуття війни.

Та якщо Торговельна Рада Керчу втілить у життя свої плани щодо равканської флотилії акул, для кораблів земені не залишиться вільного клаптика моря. На них повсюди нападатимуть, і Керч знову поверне монополію на море — монополію, яка зробила його однією з найбагатших