Король шрамів - Лі Бардуго

розповісти тобі про дідугана, за якого матір хотіла віддати мене, коли мені було дев’ять? А може, про те, що сталося в день весілля? Про те, що вони намагалися зі мною зробити? Про безлад, який я залишила по собі?» Дівчина впоралася зі звільненням Ніколаї з пут, намагаючись якомога менше торкатися його теплої після сну шкіри, і пішла, дозволяючи йому вмитися й одягнутися. За мить у двері вітальні постукали й увійшов служник із гарячим чаєм і тацею з тарілками. Зоя помітила, як він нишком подивився на неї, поспішаючи геть. Напевно, їй слід просто змиритися з плітками про те, що вона коханка короля, і дозволити людям патякати. Тоді принаймні можна буде ночувати тут і не доведеться тупати сюди вдосвіта з Маленького Палацу.

Ніколаї увірвався до вітальні: золотисте волосся охайно зачесане, черевики блищать, убраний, як завжди, бездоганно.

— Схоже, ти добре відпочив, — уїдливо зауважила дівчина.

— Я майже не спав, а прокинувся від того, що спину скрутило так, наче Толя грав моїм хребтом у теніс. Але королю не личить горбитися, люба Зоє. Ти що, їси мого оселедця?

Дівчина закинула до рота останній шматочок.

— Ні, я з’їла твого оселедця. А тепер…

Перш ніж Зоя встигла повідомити про сьогоднішні справи, двері розчахнулися й увірвалася Тамар у супроводі брата — обоє були повністю озброєні, а золотисті очі сяяли.

— Кажіть, — наказав Ніколаї, враз розгубивши весь свій легковажний настрій.

— Неприємності з прочанами в таборі під міськими стінами. Аппаратові не подобається новий культ. Він відправив до нижнього міста Духовну варту.

Зоя миттю підхопилася на ноги. Аппарат мав бути духовним порадником короля, але виявився зрадником і створював нескінченні проблеми.

Ніколаї похапцем хлебнув чаю й підвівся.

— Наші люди вже на місці?

Толя кивнув.

— У натовпі є Серцетлумачники в цивільному, а снайпери на своїх місцях уздовж стіни та на найближчому пагорбі. Утім, прикриття в нас небагато.

— Ти знав, що це станеться? — запитала в Ніколаї Зоя, ідучи назирці, коли близнюки рушили назад коридорами Палацу.

— Було передчуття.

— І ти нічого не вдіяв, щоб зупинити його?

— Як? — поцікавився король. — Треба було забарикадувати його в каплиці?

— Мені доводилося вислуховувати значно гірші думки. У нього немає жодного повноваження.

— Зате є засоби, і він знав, що я негайно кину йому виклик, залучивши до справи озброєних військовиків.

Зоя роздратовано насупилась.

— Уже давно слід було розпустити Духовну варту.

Членами Духовної варти були ченці, фахівці й у науковій, і у військовій галузях, а на додачу можна було навіть не сумніватися, що віддані вони Аппаратові, а не королю.

— На жаль, це призвело б до протестів серед мирного населення, а я не прихильник заворушень, якщо в їхній програмі немає танців. Але, підозрюю, що тоді їх називають вечірками. А це в нас що за вечірка, Тамар?

— Наші люди щодня спілкувалися з прочанами й звітували нам. Здебільшого настрої були мирні. Однак сьогодні вранці один із проповідників скаламутив воду, і Аппаратові, вочевидь, не сподобалося почуте.

Королівські солдати вже чекали на них біля фонтана з подвійним орлом, ведучи за собою ще кількох коней.

— Жоден із солдатів у формі не повинен наближатися до нижньої стіни без моєї команди, — наказав Ніколаї. — Гриші лише контролюватимуть натовп, якщо я не подам іншого сигналу. Снайпери нехай залишаються на своїх позиціях, але абсолютно нікому не можна діяти без мого прямого наказу, зрозуміло?

Король мав право командувати своїми військами так, як уважав за потрібне, і Зоя вірила, що близнюки з Серцетлумачниками зроблять усе можливе для захисту корони, проте мало не закипіла від думки, що вони опинилися в такому становищі. Ніколаї був занадто схильний до компромісів. Аппарат зраджував будь-якого дурня, котрий легковажно йому довірився. Він був справжньою зміюкою, і, якби її воля, йому та його посіпакам із Духовної варти після громадянської війни запропонували б два варіанти на вибір: страта або вигнання.

Вони осідлали коней і вже готувалися вийти крізь ворота, аж раптом Ніколаї озвався:

— Зоє, мені потрібно, щоб ти зберігала спокій. По-перше, Аппарат не прихильник Тріумвірату Гриші…

— Зараз заплачу.

— І твоя огульна ворожість не допоможе. Я знаю, що ти не схвалюєш рішення дозволити священникові залишитися в столиці.

— Авжеж, тобі слід було залишити його тут. І бажано у вигляді опудала на моїй камінній полиці.

— Безсумнівно, це приваблива пропозиція, та ми не можемо дозволити зробити з нього великомученика. Він має завеликий вплив на людей.

Зоя заскреготіла зубами.

— Він брехун і зрадник. І саме за його допомогою скинули твого батька. Він намагався ув’язнити Аліну й мене під землею. І під час війни жодного разу не запропонував тобі підтримки.

— Твоя правда. Якщо мені колись знадобиться підготуватися до іспиту з історії, я знатиму, до кого звертатися.

Чому він не слухає?

— Цей священник небезпечний, Ніколаї.

— І ще небезпечніший, коли ми не бачимо, що він робить. Його мережа розкинулася далеко, а з його впливом на людей я не можу змагатися безпосередньо.

Пройшовши крізь ворота, вони виїхали на вулиці верхнього міста.

— Після війни нам слід було влаштувати трибунал, — не вгавала Зоя. — Повідомити про злочини.

— Ти справді віриш, що це мало б якесь значення? Навіть якби Аліна Старкова власною персоною воскресла й піднеслася над Зморшкою, щоб викрити Аппарата, він однаково знайшов би спосіб вижити. До того ж у нього талант. А тепер прибери найнабожнішого вигляду, Зоє. Єретичка з тебе пречудова, але мені потрібно, щоб ти здавалася благочестивою.

Зоя надала своєму обличчю таку-сяку подобу спокою, проте від перспективи зустрітися з Аппаратом її завжди розривало між люттю та розчаруванням.

Ніколаї після війни відбудував на угіддях Палацу королівську каплицю й дозволив Аппаратові власноруч освятити її — це був жест примирення. Саме там хлопця посадовили на престол, там на його голову наділи корону Ланцових, а на плечі поклали погризену міллю, проте буцімто священну ведмежу шкуру Сан-Григорія. З руїн витягнули й реставрували триптих із житія Святих, і їхні німби знову засяяли золотом: Ілля в кайданах, Лізабета з трояндами. До них додали Аліну з її білим волоссям і нашийником з оленячих рогів, тож тепер із вівтаря дивилося чотирнадцятеро Святих, які скупчилися, мов незворушний хор.

Зоя ледве пережила ту коронацію. Вона не могла відігнати спогадів про ніч, коли стару каплицю зруйнували, коли Дарклінґ майже цілковито винищив Другу армію, ту саму Гришу, яку все своє життя присягався захищати. І, якби не Толя з Тамар, війна завершилася б тієї ночі. Зоя мусила визнати, що Аппаратові угруповання теж зробили свій внесок; це були войовничі святі, котрих називали Сольдатами, юнаки й дівчата, які обожнювали Сонячну Святу