Володар Туману - Карлос Руїс Сафон

— Рахую до п’ятьох, а тоді снідатиму сам.

Сестрине лице виткнулося з-під подушки, і Алісія вдихнула запах масла, що витав у повітрі.

* * *

Роланд чекав їх на березі, вбраний у старі, з відрізаними холошами штани, що правили йому за купальний костюм. Поряд красувався невеличкий — завдовжки менш як три метри — човен. Суденце, здавалося, пролежало на березі років зо тридцять, дерев’яна обшивка на ньому набула сіруватого кольору, який не могли приховати кілька плям синьої фарби на поверхні. Проте Роланд вочевидь пишався своїм човном так, наче йшлося про розкішну яхту. І поки брат із сестрою йшли по камінню до берега, Макс завважив, що на носу човна Роланд нещодавно, можливо, навіть цього ранку написав фарбою його назву — «Орфей-2».

— Відколи в тебе човен? — запитала Алісія, вказуючи на непоказну шлюпку, на яку Роланд уже повантажив спорядження для підводного плавання та дві плетінки з таємничим вмістом.

— Вже три години. Один із рибалок хотів був порубати його на дрова, але я переконав віддати човен мені в обмін на одну послугу.

— Послугу? — перепитав Макс. — По-моєму, це ти зробив йому послугу.

— Можеш залишатися на суходолі, якщо хочеш, — глузливо відказав Роланд. — Ну, всі на борт!

Вираз «на борт» мало пасував до такого сумнівного суденця, але після того, як човен подолав перші п’ятнадцять метрів, Макс пересвідчився, що його прогноз стосовно негайної корабельної аварії не виправдався. Насправді човен плив упевнено, слухаючись кожного енергійного Роландового гребка.

— Я прихопив один невеличкий винахід — він вас здивує,— мовив Роланд.

Макс потягнувся до одної з плетінок і на кілька сантиметрів підняв покришку.

— Що це? — прошепотів він.

— Підводне вікно, — пояснив Роланд. — Це ящик зі склом в основі; якщо покласти його на поверхню води, можна бачити дно, не занурюючись. Як у вікно.

— Так ти принаймні хоч щось побачиш, — глузливо кинув Макс, звертаючись до Алісії.

— А хто тобі сказав, що я збираюся сидіти в човні? Сьогодні пірнаю я, — відповіла та.

— Ти? Але ж ти не вмієш плавати під водою! — вигукнув Макс, дражнячи сестру.

— Якщо ти називаєш підводним плаванням те, що виробляв учора, то звісно, не вмію, — відбулася жартом Алісія, не піднімаючи сокири війни.

Роланд продовжував веслувати, не звертаючи уваги на перепалку брата й сестри, й зупинив човен метрів за сорок від берега. Під ними на дні, немов велика акула на піску, вичікувально простяглася темна тінь «Орфея».

Роланд розкрив одну з плетінок і видобув звідти закріплений на товстій пошарпаній линві якір. Побачивши таке спорядження, Макс подумав, що все це морське причандалля, либонь, дісталося Роландові разом із човном, якого той урятував від заслуженої та гідної його стану смерті.

— Обережно, бо забризкаю! — вигукнув Роланд і шубовснув у море якір, який, потягнувши за собою майже п’ятнадцять метрів линви й піднявши на поверхню невеличку хмарку бульбашок, нарешті застиг вертикально.

Роланд дав течії відтягти суденце на кілька метрів і прив’язав кінець линви до невеличкого кільця, що звисало з носа човна. Той трохи погойдався на хвилях, а тоді застиг, і при цьому його обшивка зарипіла. Макс підозріло подивився на їхню посудину.

— Човен не потоне, Максе. Повір мені,— мовив Роланд, діставши підводне вікно й поклавши його на воду.

— Те саме казав перед відплиттям капітан «Титаніка», — озвався Макс.

Алісія перехилилася, щоб глянути вниз крізь підводне вікно, і вперше побачила на глибині остов «Орфея».

— Неймовірно! — вигукнула дівчина, зачарована підводним видовищем.

Роланд задоволено усміхнувся й простягнув їй окуляри та ласти.

— Зараз ти побачиш його зблизька.

Першою у воду стрибнула Алісія. Роланд, сидячи на борту човна, заспокійливо подивився на Макса.

— Не турбуйся. Я стежитиму за нею. Нічого не станеться, — запевнив він.

Роланд стрибнув у море й підплив до Алісії, котра чекала метрів за три від човна. Помахавши Максові, вони за мить зникли під водою.

* * *

Під водою Роланд узяв Алісію за руку й повільно поплив із нею до решток «Орфея». Температура води була трохи нижчою, ніж під час попереднього занурення, й на глибині холод ставав відчутнішим. Роланд уже звик, що так часом буває в перші дні літа через сильні холодні течії, що плинуть із моря на глибині шість-сім метрів. Ось чому Роланд одразу вирішив, що цього дня не дозволить ні Алісії, ні Максові опускатися разом із ним до остова «Орфея» — для цього їм вистачить інших літніх днів.

Алісія з Роландом обпливли затонулий корабель. Час від часу вони зупинялися, щоб піднятися на поверхню ковтнути повітря й кинути спокійний погляд на судно, осяяне тьмяним примарним світлом, що йшло з глибини. Роланд відчував, що Алісія в захваті від цього видовища, й не спускав із неї очей. Хлопець усвідомлював, що плавати під водою спокійно, в своє задоволення він може лише на самоті.

Занурюючись із кимось, а надто з новачками, як його нові приятелі, він несамохіть опинявся в ролі такої собі підводної няньки. Та хай там як, хлопцеві було особливо приємно розділяти з Алісією та її братом цей чарівний світ, що вже не один рік належав лише йому. Він почувався гідом зачарованого музею, котрий супроводить екскурсантів у їхній фантастичній прогулянці підводним храмом.

Втім, підводна панорама обіцяла інші принади. Роланду подобалось дивитися на тіло Алісії, що рухалося під водою. З кожним змахом руки він бачив, як напружуються м’язи її тулуба й ніг, а шкіра набуває голубуватої блідості. Насправді він почувався зручніше, спостерігаючи за нею ось так, коли вона не помічала його нервового погляду. Вони знову піднялися, щоб відсапатися, й побачили, що човен із незрушною постаттю Макса віддалився вже метрів на двадцять. Алісія радісно усміхнулася. Роланд відповів їй сяйливою усмішкою, але про себе подумав, що було б краще повернутися на човен.

— Можна ми запливемо на корабель? — запитала Алісія, важко дихаючи.

Роланд завважив, що руки й ноги дівчини вкрилися гусячою шкірою.

— Не сьогодні,— озвався він. — Повертаймося на човен.

Усмішка зникла з обличчя Алісії: вона бачила, що Роланд чимось занепокоєний.

— Щось сталося, Роланде?

Роланд спокійно усміхнувся й заперечливо похитав головою. Йому не хотілося говорити зараз про підводні течії температурою в п’ять градусів. Алісія вже попливла до човна, і тут у Роланда обірвалося серце. Просто в нього під ногами дном бухти рухалась якась темна тінь. Алісія озирнулася. Роланд знаками показав дівчині, щоб та пливла не зупиняючись, а сам занурив голову у воду, щоб обдивитися дно.

Чорний, схожий на велику рибу силует, звиваючись, плавав довкола «Орфея». На якусь