Приручити Дикого - Анна Лященко

- І вам доброї ночі.

- Відійдемо.

- Хвилинку, — недбало кидаю своєму наглядачеві та звертаюся до провожатих: - хлопці, ось їжа, дрова, їжте та відпочивайте. Я вже поїв. Цьому, – киваю у бік Каю, — залиште.

Від моєї нахабності «друзі» злегка шоковані, але більше я нічого додати не встигаю, Кай, в частковому обороті, банально бере мене за комір і тягне трохи далі від багаття.

- Що ти собі дозволяєш, гаденя?? - шипить на мене, і струшує за комір, як драконча, що нашкодив.

Я також йду в частковий оборот і скалюсь у відповідь, досить легко вириваюся з його захоплення, відскакую вбік і гарчу:

- Не лізь до мене. Мені начхати, що ти батько Ксі! Ти мені ніхто та своїм наставником я тебе не визнаю.

- Раяне, припини чинити опір, твій батько вибрав мене твоїм наставником.

- І ...?

- В сенсі?

- Що від мене потребується?

- Як мінімум, слухатись.

- Ти мене не примусиш! - ричу і кидаюся на нього.

Приходжу до себе вже біля багаття. Не можу поворухнутися, цей гад прикрутив мене до дерева! Руки стягнуті мотузками за спиною й обернутися немає жодної можливості.

Ричу і клацаю зубами, але Кай мене ігнорує, а призначені батьком «друзі» сидять біля багаття і намагаються не дивитись у мій бік. Прикро ледь не до сліз. Злість переповнює мене, але здаватися я не маю наміру. Поки що роблю так само як і завжди – вдаю, що змирився і чекаю на продовження «банкету».

Я реально оцінюю ситуацію. П'ятеро проти одного. Мені з ними не впорається ні в людській іпостасі, ні в драконовій, ні в частковому обороті. Хоча… Замислююсь. Якщо застосувати полум'я… Але це буде вбивство, на це я піду тільки якщо моїй дрібній загрожуватиме небезпека.

Кай

Дістався ж мені підопічний! Якби наді мною висіла загроза страти, за помилки мого учня, як над Діганом свого часу, я б сам зі скелі скинувся! Це ж якась грудка енергії за повної відсутності поняття про дисципліну!

- Раяне, припини чинити опір, твій батько вибрав мене твоїм наставником.

- І ...?

- В сенсі?

- Що від мене потребується?

- Як мінімум, слухатись.

- Ти мене не примусиш! - Принц гарчить і робить першу дурість, частково обертаючись і кидаючись на мене. Але я – досвідчений боєць, тому миттю відправляю його до нокауту.

Бачать Боги, я цього не хотів! І хоча ми з Грегом обговорили всі заходи виховання, які я можу застосувати до принца, я не прихильник фізичного впливу. Але сьогодні мене це ящірко збісило!! Полетіти без супроводу в чужій країні, у незнайомій місцевості, ігноруючи всі мої накази? Та що він собі дозволяє? Абсолютно некерований, напівдикий (у буквальному значенні слова) молодий дракон. А ще я розумію, що ми з Грегом зробили помилку, не включивши до команди швидкісного дракона. І ось тепер, це золоте драконятко, у якого тільки тиждень як закінчилось линяння, уявив про себе казна-що, та просто полетів, наплювавши на слово, яке він дав батькові. І хоча формально це не можна вважати втечею, мене все одно його поведінка розлютила! Я не знаю, яким дивом він вибрав правильний напрямок, але він не відхилився від потрібного маршруту. Навіть встиг приготувати їжу на всіх!

Мене це, звичайно, нітрохи не зворушило, я в такому сказі вже не пам'ятаю, коли й був востаннє. Просто взяв його за комір і відтяг убік від багаття, десь у глибині свідомості розуміючи, що виховувати його на очах у решти – не найкращий спосіб налагодити стосунки.

Струсивши кілька разів принца за комір, я знову розлютив, і Раян, загарчавши, кинувся на мене. Довелося його трохи заспокоїти. Поки Раян був непритомний, приніс його назад на нашу стоянку і надійно прикрутив міцними мотузками до дерева.

Мда, веселий початок…