Танок драконів - Джордж Мартін

Коли з полів клусом виїхала колона, чатові витріщилися на вершників не так зі страхом, як з цікавістю. Сигналів тривоги не подавали, і Джеймі це порадувало. Розшукати шатро лорда Бракена виявилося неважко: воно було найбільше в таборі й розташоване в найкращому місці — на невисокому горбку біля струмка, з чудовим краєвидом на дві брами Крукодерева.

Шатро було коричневе, як і штандарт, який виляскував на центральній жердині й на якому червоний жеребець дому Бракенів стояв дибки на золотому щиті. Джеймі звелів спішуватися і дозволив своїм воякам розбрестися по табору, якщо схочуть.

— Тільки не ви двоє,— звернувся він до двох своїх штандарт-юнкерів.— Далеко не відходьте. Багато часу це не забере.

Зістрибнувши з Гонора, Джеймі сягнистим кроком зайшов у шатро Бракена, побрязкуючи мечем у піхвах.

Вартові на вході, побачивши його, обмінялися тривожними поглядами.

— Мілорде,— сказав один,— повідомити про ваш прихід?

— Я сам повідомлю,— озвався Джеймі й, відкинувши запону золотою рукою, пірнув усередину.

Коли він увійшов, парочка була настільки заглиблена у свою справу, що жоден з двох коханців не звернув уваги на його появу. Дівчина лежала з заплющеними очима, руками вчепившись у жорстке каштанове волосся у Бракена на спині. З кожним його поштовхом вона ахала. Голова його милості ховалася в неї між грудей, а руки обхопили її за сідниці. Джеймі прокашлявся.

— Лорде Джоносе!

Дівчина рвучко розплющила очі й перелякано скрикнула. Джонос Бракен скотився з неї, схопив піхви з мечем і кинувся до Джеймі з оголеною крицею в руці, сиплючи прокльонами.

— Кляте сьоме пекло,— почав він,— та хто посмів...

Тут він побачив білий плащ і золотий нагрудник Джеймі. Кінчик меча опустився до землі.

— Ланістер?

— Перепрошую, що завадив вашим розвагам, мілорде,— промовив Джеймі з півусмішкою,— але я трохи поспішаю. Можна з вами побалакати?

— Побалакати. Ага,— сховав лорд Джонос меча в піхви. Він був не такий високий, як Джеймі, але кремезніший, з м’язистими плечима й руками, яким позаздрив би й коваль. Щоки й підборіддя вкривала каштанова щетина. Карі очі погано приховували злість.— Ви заскочили мене зненацька, мілорде. Мені не повідомили про ваш прихід.

— І я, схоже, зірвав вам задоволення,— посміхнувся Джеймі, поглянувши на дівчину в ліжку. Однією рукою вона затуляла груди, а другою — міжніжжя, але праве персо все одно було видно. Пипки в неї були темніші, ніж у Серсі, й утричі більші. Побачивши, що Джеймі на неї дивиться, вона затулила груди обома руками, але таким чином відкрила інше місце.— Усі табірні повії такі сором’язливі? — поцікавився Джеймі.— Якщо хтось хоче продати ріпу, має її виставити.

— Та ви на мою ріпу витріщаєтеся, сер, відколи зайшли,— сказала дівчина й, намацавши покривало, натягнула його до пояса, а потім відкинула з очей волосся.— А ця ріпа не продається, до речі.

— Перепрошую,— знизав Джеймі плечима,— якщо я вас прийняв за когось іншого. Мій менший брат знався з сотнями повій, я певен, але я спав лише з однією.

— Вона — воєнний трофей,— сказав Бракет, піднявши свої бриджі та труснувши їх.— Належала одному з присяжних мечів Блеквудів, але я розколов йому голову навпіл. Опусти руки, жінко. Мілорд Ланістер хоче добре роздивитися твої цицьки.

Джеймі проігнорував його слова.

— Ви задом наперед одягаєте штани, мілорде,— промовив він до Бракена. Джонос лайнувся, а дівчина зісковзнула з ліжка, щоб позбирати свій розкиданий одяг, руками нервово закриваючи то груди, то міжніжжя, коли доводилося то нахилятися, то розвертатися, то тягнутися. Ці намагання затулитися були на диво збудливі — набагато більше, ніж якби вона голяка спокійно збирала свої речі.— У вас є ім’я, жінко? — поцікавився Джеймі.

— Мати назвала мене Гільді, сер,— озвалася вона, натягнувши через голову брудну довгу сорочку й вивільнивши волосся. Обличчя в неї було майже таке саме брудне, як і підошви, а між ногами росло таке густе волосся, що вона б зійшла за Бракенову сестру, але все одно в ній було щось принадливе. У цьому кирпатому носику, у цій гриві... або у тому, як вона, вдягнувши спідницю, легенько присіла в реверансі.— Ви не бачили мій другий черевичок, м’лорде?

Таке питання збісило лорда Бракена.

— Я тобі що — клята покоївка, щоб тобі носити черевики? Ходи боса. Забирайся звідси.

— Тобто м’лорд не візьме мене з собою додому, щоб помолитися разом з його маленькою дружиною? — засміялася Гільді, а потім кинула на Джеймі гарячий погляд.— А у вас є маленька дружина, сер?

«Ні, у мене є сестра».

— Якого кольору в мене плащ?

— Білого,— озвалася вона,— зате рука у вас зі щирого золота. Мені такі чоловіки подобаються. А вам які жінки подобаються, м’лорде?

— Цнотливі.

— Я мала на увазі жінок, а не доньок.

Джеймі подумав про Мірселлу. «Їй теж доведеться розповісти». Дорнянам це може не сподобатися. Доран Мартел заручив її зі своїм сином, бо вірив, що вона Робертової крові. «Самі вузли»,— подумав Джеймі, уявляючи, як добре було б розрубати їх усі одним швидким ударом меча.

— Я дав обітницю,— втомлено промовив він до Гільді.

— Тоді вам ріпа не дістанеться,— задирливо промовила дівчина.

— Геть! — гаркнув лорд Джонос.

Вона вийшла. Але, прослизаючи повз Джеймі з одним черевичком і оберемком одягу в руках, вона простягнула руку і крізь бриджі стиснула його прутень.

— Гільді,— нагадала вона йому, перш ніж кинутися геть із шатра, так до кінця й не вдягнувшись.

«Гільді»,— подумав Джеймі.

— І як поживає ваша леді-дружина? — поцікавився він у лорда Джоноса, коли дівчина пішла.

— Звідки я знаю? Спитайте в її септона. Коли ваш батько спалив наш замок, вона вирішила, що це нас боги покарали. Тепер вона тільки те й робить, що молиться,— сказав Бракен, нарешті правильно повернувши бриджі й зашнуровуючи їх на собі.— Що привело вас сюди, мілорде? Це через Чорнопструга? Ми чули, що він утік.

— Справді? — присів Джеймі на похідний стільчик.— Випадково не від нього самого?

— До мене сер Бринден точно не прибіжить. Ні, він мені подобається, я не заперечую. Але це не завадить мені закувати його в кайдани, якщо він з’явиться у моїх володіннях. Він знає, що я прихилив коліно. Йому слід було вчинити так само, але він завжди був ще той упертюх. Його брат вам би підтвердив.

— Тайтос Блеквуд не прихиляв коліна,— зауважив Джеймі.— Міг би Чорнопструг заховатися у Крукодереві?