Танок драконів - Джордж Мартін
— Він здасться ще до заходу сонця. Я хочу запропонувати йому наші умови й повернути йому королівський мир.
— Зрозуміло,— сказав лорд Джонос, одягаючи брунатну вовняну сорочку з вишитим спереду червоним жеребцем Бракенів.— Мілорд не вип’є ріг елю?
— Ні, але ви пийте без мене.
Бракен налив собі ріг елю, випив половину, витер рота.
— Ви казали про умови. Які вони?
— Звичайні. Лорд Бракен повинен буде визнати, що вчинив державну зраду, і зректися своєї присяги Старкам і Таллі. Він має урочисто присягнутися перед богами і людьми надалі бути відданим васалом Гаренхолу й Залізного трону, а я від імені короля дарую йому прощення. Візьмемо з нього ще горщик-другий золота, певна річ. Така ціна заколоту. Також візьмемо заручників, щоб Крукодерево більше не думало повставати.
— Його доньку,— підказав Бракен.— У Блеквуда шестеро синів, але тільки одна донька. Він труситься над нею. Це мала шмаркачка, не більш як семирічна.
— Маленька, але може й підійти.
Лорд Джонос допив ель і відкинув ріг.
— А як щодо земель і замків, обіцяних нам?
— А які це були землі?
— Східний берег Вдовиних Вод від Арбалетного пасма до Гінної луки, а також усі острови на річці. Два млини — Жорна і Лордів млин; руїни Мулистого Палацу, Викрадення, Ратна долина, Старокузня, села Пряжка, Чорнопряжка, Пам’ятники і Твань, а також ринкове містечко біля Могили. Осоліс, Лоргенів ліс, Зелений Пагорб і Барбині Цицьки. Блеквуди їх називають Цицьками Міссі, але Барбиними вони були раніше. Медодерево і вся пасіка. Ось, я все позначив, якщо мілорд воліє поглянути,— порився він на столі й дістав пергаментну карту.
Джеймі взяв її здоровою рукою, але довелося допомагати золотою, щоб розгорнути її і розрівняти.
— А це чимало землі,— зазначив він.— Ви збільшуєте свої володіння на чверть.
Бракен уперто стиснув губи.
— Колись ці всі землі належали Стоунгеджу. Блеквуди украли їх у нас.
— А як щодо оцього села між Цицьок? — Джеймі постукав по карті золотою кісточкою.
— Міднодерево. Теж колись було наше, але вже сотню років воно належить короні. Його не рахуйте. Ми просимо тільки землі, вкрадені Блеквудами. Ваш лорд-батько обіцяв їх повернути, якщо ми допоможемо скорити лорда Тайтоса.
— Коли я під’їжджав, бачив на мурах прапори Таллі, ще й деривовка Старків. Схоже, лорда Тайтоса скорити не вдалося.
— Ми вигнали його людей з полів і замкнули у Крукодереві. Дайте мені людей, щоб було з ким штурмувати мури, мілорде, і я скорю там усіх, загнавши у могили.
— Якщо я дам вам людей, це вони скорять заколотників, а не ви. А в такому разі й нагороду я заберу собі,— Джеймі знову скрутив карту.— З вашого дозволу, я це залишу собі.
— Карта ваша. Землі наші. Кажуть, Ланістери завжди сплачують свої борги. Ми воювали за вас.
— Проти нас ви воювали вдвічі довше.
— Король дарував нам прощення. Від ваших мечів загинули мій небіж і мій незаконний син. Цей ваш Гора-на-коні покрав усе моє збіжжя, а що не вдалося вивезти, попалив. Мій замок він спалив, а одну з моїх доньок зґвалтував. Я хочу отримати відшкодування.
— Гори більше немає, так само як і мого батька,— сказав Джеймі,— і я сказав би, що ваша голова, яка досі на плечах, достатнє відшкодування. Ви присягнули Старкові та зберігали йому вірність, допоки його не вбив лорд Волдер.
— Не просто вбив — закатрупив, разом з дюжиною моїх добрих родичів,— відвернувшись, лорд Джонос сплюнув.— Так, я зберігав вірність Юному Вовкові. Так само я зберігатиму вірність і вам, якщо ви обійдетеся зі мною справедливо. Я прихилив коліно, бо не бачив сенсу вмирати за мерця чи проливати кров Бракенів за програну справу.
— Розважливо,— мовив Джеймі, а сам подумав: «Але багато хто скаже, що лорд Блеквуд чинить благородно».— Ви отримаєте свої землі. Принаймні частково. Адже ви частково скорили Блеквудів.
Це, схоже, заспокоїло лорда Джоноса.
— Нас вдовольнить і те, що мілорд нам вирішить виділити. Але дозвольте дати вам пораду: не варто надто потурати цим Блеквудам. Зрада у них у крові. Перш ніж у Вестерос прийшли андали, річкою правив дім Бракенів. Ми були королями, а Блеквуди — нашими васалами, але вони нас зрадили й узурпували владу. Блеквуди вже народжуються перекинчиками. Коли укладатимете з ними угоду, пам’ятайте про це.
— Обов’язково,— запевнив Джеймі.
Він рушив з табору Бракенів до брами Крукодерева, і перед ним поїхав Пек з мирним прапором. Поки вони наближалися до замку, з прибрамних укріплень за ними спостерігало двадцять пар очей. Джеймі зупинив Гонора на краю рову — глибокої траншеї з кам’яними стінками й зеленою пінистою водою. Джеймі вже збирався наказати серові Кеносу сурмити в ріжок Герока, коли почав опускатися підйомний міст.
У зовнішньому дворі назустріч Джеймі виїхав лорд Тайтос Блеквуд на дестрієрі такому самому худореброму, як і його господар. Дуже високий і дуже сухорлявий, лорд Крукодерева мав гакуватий ніс, довге волосся й нерівну бороду, в якій уже переважала сивина. На його полірованих шарлатних обладунках виднілася срібна інкрустація: біле дерево, голе й мертве, з якого злітала зграя оніксових круків. З плечей лорда звисав плащ із кручого пір’я.
— Лорде Тайтосе,— привітався Джеймі.
— Сер.
— Дякую, що дозволили в’їхати.
— Не скажу, що вам тут раді. Але й не заперечуватиму, що я сподівався на ваш приїзд. Вам потрібен мій меч.
— Мені потрібно покласти цьому всьому край. Ваші люди билися доблесно, але ви програли війну. Ви готові здатися?
— Королю. Не Джоносові Бракену.
— Розумію.
Блеквуд якусь мить повагався.
— Ви хочете, щоб я зліз із коня і просто тут прихилив перед вами коліно?
На них дивилися сотні очей.
— Вітер холодний, а у дворі брудно,— сказав Джеймі.— Зможете це зробити на килимі у своїй світлиці, коли ми погодимо всі умови.
— Дуже шляхетно з вашого боку,— мовив лорд Тайтос.— Ходімо, сер. У нас, можливо, бракує частування, але не бракує ґречності.
Блеквудова світлиця містилася на другому поверсі величезної дерев’яної фортеці. Коли вони увійшли, в коминку горів вогонь. Кімната була велика і простора,
