Танок драконів - Джордж Мартін
— Це ж буде не так уже й жахливо, правда? — прошепотіла Пенні.— Він заплатив за нас дуже багато. І ставитиметься добре, правда?
«Якщо ми гарно його розважатимемо».
— Ми надто цінні, щоб обходитися з нами погано,— запевнив її Тиріон, а по спині в нього й досі бігла кров від останніх двох ударів батога. «Та коли наші вистави набриднуть... а всі вистави колись набридають...»
Наглядач їхнього нового хазяїна вже чекав, щоб забрати їх; з ним було двоє солдатів і запряжений мулом віз. Довговидий, з обмотаною золотим дротом борідкою, наглядач зачесав своє жорстке рудо-чорне волосся на скронях назад, виплівши дві пазуристі руки.
— Які милі маленькі створіння,— промовив він.— Ви нагадуєте мені моїх діток... от тільки дітки мої мертві. Я про вас добре дбатиму. Назвіться.
— Пенні,— прошепотіла карлиця тоненьким переляканим голоском.
«Тиріон з дому Ланістерів, законний лорд Кичери Кастерлі, ти, лицемірний черв’як».
— Йолло.
— Сміливець Йолло, розумниця Пенні, тепер ви — власність шляхетного і доблесного Єзана зо Каґаза, вченого і воїна, шанованого серед мудрого панства Юнкая. Вважайте, що вам пощастило, бо Єзан — добрий і щедрий хазяїн. Ставтеся до нього як до батька.
«Залюбки»,— подумав Тиріон, але цього разу притримав язика. Понад усякий сумнів, незабаром доведеться виступати перед новим хазяїном, і ще один удар батога він просто не витримає.
— Батько любить свої особливі коштовності, тож леліятиме вас,— казав тим часом наглядач.— А до мене ставтеся як до няньки, яка ростила вас змалечку. Дітки так і звуть мене — Нянько.
— Лот номер дев’яносто дев’ять,— оголосив торгаш.— Воїн.
Дівчина продалася дуже швидко і зараз вирушала до нового хазяїна, притискаючи одяг до маленьких груденят з рожевими пипками. На її місце на помості двоє работоргівців витягнули Джору Мормонта. Лицар був голий, у самій стегновій пов’язці, спина кривавилася від шмагання, а обличчя так запухло, що його важко було впізнати. Він був по руках і ногах закутий у ланцюги. «Хай покуштує того, чим годував мене»,— подумав Тиріон, однак зовсім не відчув задоволення, побачивши здорованя-лицаря в такому жалюгідному стані.
Навіть у ланцюгах Мормонт мав загрозливий вигляд: лютий крем’язень з величезними ручищами і накачаними плечима. З отим жорстким темним волоссям на грудях він більше схожий був на звіра, ніж на людину. Підбиті очі були прикрашені синцями й нагадували на потворно набряклому обличчі два темні провалля. На одній щоці стояло тавро: бісова маска.
Коли работоргівці висипали на борт «Селейсорі Корана», сер Джора Мормонт зустрів їх з мечем у руці — встиг зарубати трьох, поки його здолали. Товариші загиблих готові були його вбити, але капітан заборонив: бійця завжди можна продати за грубі гроші. Отож Мормонта прикували до весла, батожили до півсмерті, морили голодом і затаврували.
— Великий і кремезний,— оголосив торгаш.— І має багато злості. У бійцівському кублі влаштує гарну виставу. Хто почне з трьохсот?
Ніхто не хотів починати.
Мормонт не звертав уваги на мішаний натовп — його очі були прикуті до старовинних різнобарвних цегляних мурів далекого міста за блокадними лініями. Тиріон легко читав вираз у його очах: «Так близько — і так далеко!» Бідолаха повернувся запізно: Данерис Таргарієн уже заміжня, сказали, сміючись, охоронці біля загороди для рабів. Собі за короля вона взяла мірінського работоргівця, заможного і шляхетного, а коли було підписано і скріплено печатками мирний договір, у Міріні знову відчинилися бійцівські кубла. Інші раби не вірили охоронцям, бо Данерис Таргарієн ніколи б не уклала мир з работоргівцями. Вони її кликали «миса». Хтось пояснив, що це означає «матір». Скоро срібна королева вийде зі своїм військом з міста, шепотілися раби, змете юнкайців і розіб’є рабські кайдани.
«А потім спече нам лимонний пиріг і поцілунками зцілить наші рани»,— подумав карлик. Він не вірив у королів-рятівників. Якщо треба буде, він сам подбає про їхнє з Пенні звільнення. Грибів у носаку його чобота має вистачити для них обох. А Хрумові й Гарнюні доведеться самим про себе дбати.
Нянько й досі інструктував нові трофеї свого пана.
— Робіть усе, що скажуть, і не більше, і житимете, як маленькі лорди, балувані й обожнювані,— пообіцяв він.— Але якщо ослухаєтеся... але ж ви ніколи не ослухаєтеся, правда? Тільки не мої любчики.
Простягнувши руку, він ущипнув Пенні за щічку.
— Ну, тоді двісті,— казав тим часом торгаш.— Такий лютий здоровань вартує утричі більше. А який з нього вийде охоронець! Жоден ворог не наважиться до вас наблизитися.
— Ходімо, мої маленькі друзі,— сказав Нянько,— я покажу вам нову домівку. В Юнкаї ви житимете в золотій піраміді Каґаза і їстимете зі срібних тарілок, але тут ми живемо просто, у скромному солдатському наметі.
— Тоді так: хто дасть мені сотню? — гукнув торгаш.
Нарешті з’явився покупець, але накинув тільки п’ятдесят срібняків. Він був худий, у шкіряному фартусі.
— Сто п’ятдесят один,— сказала бабця в бузковому токарі.
Один із солдатів підсадив Пенні на віз.
— А хто ця бабця? — запитав його карлик.
— Заріна,— відповів солдат.— Купує дешевих бійців. М’ясо для героїв. Ваш Друг скоро помре.
«Ніякий він мені не друг». Але Тиріон, обернувшись до Нянька, несамохіть промовив:
— Не можна їй його віддавати.
Нянько примружив на нього око.
— Що ти там писнув?
— Отой,— тицьнув Тиріон пальцем у Мормонта,— учасник нашої вистави, наш ведмідь. Бурмило і дівиця мила. Джора — бурмило, Пенні — дівиця, а я — бравий лицар, який її рятує. Я кручуся навколо нього і лупцюю його по яйцях. Страшенно смішно.
Наглядач скосив оком на торжище.
— Отой?
Торги за Джору Мормонта досягли двохсот срібняків.
— Двісті один,— сказала бабця в бузковому токарі.
— Ваш ведмідь. Ясно.
Наглядач кинувся крізь натовп, нахилився до неосяжного юнкайця на ношах і зашепотів йому на вухо. Хазяїн кивнув, затрусивши подвійним підборіддям, і підніс угору віяло.
— Триста,— гукнув він задиханим голосом.
Пирхнувши, бабця відвернулася.
— Навіщо ви це зробили? — запитала Пенні загальною мовою.
«Гарне питання,— подумав Тиріон.— І справді — навіщо?»
— Твоя вистава починає набридати. Лицедіям не обійтися без ведмедя-танцюриста.
Пенні кинула на нього докірливий погляд і, всівшись на возі, обійняла Хрума, так наче пес — її останній справжній друг на цьому світі, «Може, так і є».
Нянько повернувся з Джорою Мормонтом. Двоє солдатів-рабів штовхнули його на віз між карликами. Лицар не опирався. «Усе завзяття його