Сплетіння долі - Аріна Спел

-Ну, я трошки знесилений, спустошений, так би мовити. Але це не повʼязано з твоїми здібностями. Вірніше, повʼязано, але не з магічними. -цілує ту мітку.- але вона не просто світиться. Вона сяє. 
-В сенсі сяє?- сіла. Це ж легенда, про яку я тільки чула і ніколи серйозно не сприймала. Витріщилися здивовано на нього.- яким кольором? Білим? Ні, не білим, певно синім. 
-Так, вимагаю пояснень, ти знаєш , що означають ці кольори?
-Спочатку скажи який, потім поясню.

-Червоний. 
​​​​​​-Червоний? Не може цього бути. Ти кохаєш мене? 
-Звісно кохаю. - відповів так буденно, ніби ми обговорювали цю тему сотні разів. - отже червоний означає, що я люблю. От ти мене і викрила.- посміхається. 
-Ні, відповідаю. Коли любить хтось один, це синій, коли білий- просто гарна сумісність, червоний - взаємне кохання. 
​​​​​​-Чому ж ти була певна, що там синій? Не знала, що відчуваєш? 
​​​​​​-Думала, що кохаю тільки я.- це зрозуміло мені було ще тоді, коли ревіла в кімнаті, відправивши його на рабську ніч.
-Дурненька. Яка ж ти дурненька. Намучила мене. Слухай, а що буде, якщо зайнятись коханням, коли цей знак світиться?

-Звідки знаю. Такого ще не було. Максимум що може статися, взірвуся і забризкою тебе кровʼю - розсміялася я. 
-Твій чорний гумор зараз не зовсім доречний.- пробурчав Адам.- давай спробуємо тихенько. 

-Не хочу тихенько. Хочу голосно, шалено, пристрасно.

І ми кохалися. Спочатку там же, в саду, потім в вітальні, потім у спальні. Нічого  зі мною не сталося, окрім численних оргазмів. 
Засинала я щаслива і зморена. Під стукіт його серця. Під запах хвої і цитрусових.