Сплетіння долі - Аріна Спел

Вона розмовляли, не звертаючи на мене жодної уваги, так, як ще на одну лавку, чи стілець. 
Коли той смертник запропонував провести її в кімнату я стис її в обіймах, можливо через міру, але хотів, щоб зрозуміла, я не дозволю цього, байдуже чим це скінчиться для мене. 
Не йде, відмовляє, абсолютно не переймаючись роздратуванням Барта. 
Відчуваю, як їй полегшало, коли вони пішли. 
Вимагаю пояснень. Але, вочевидь, вона не готова до цього. Лише завалюється всім тілом на мене. Ерекція. Ну звісно, куди без неї. 
-Тобі потрібна жінка.- шепоче. 
Так, люба, потрібна. Дуже. Ти мені потрібна. 
-Так знайди. Я не проти. - ця відповідь вбиває мене. Вона не проти, щоб я мав іншу? Їй байдуже до мене. Це все обман. Чи я сам обманюю себе , видаючи мрії за дійсність?

-Де? - питаю , намагаючись вкусити хоч словами. Завдати хоч краплю болю, в розплату за той , що зараз спричиняє мені. 

-За тиждень Рабська ніч. Матимеш нагоду. 
І йде. Ні, не так, біжить.

А може й справді? Може обійми іншої жінки зцілять мене? Може витравлять з мене запах лаванди? Може вбʼють в мені марні надії?