Сплетіння долі - Аріна Спел

Голова. Розколюється. На друзяки.

Світло ріже очі навіть через закриті повіки. Як же кепсько. Рятуйте. В такому стані сама себе я не зцілю. Якби не спрага, то так би й не зрушила з місця. Але в горлі дико пересохло. Треба шукати спасіння.

Стогнучи все-таки наважилася відкрити очі. Безжальні сонячні промені пекли. На шухляді біля ліжка стояв стакан з водою. Я врятована.
Вхопилася за нього, почала жадібно ковтати. 
-Добрий ранок леді «Не вмію пити».-чомусь дуже радісно сказав Адам

-І тобі добрий.- його гучні слова розколювали мою макітру навпіл. 
В тумані, що клубився в моїй голові, я намагалася синхронізувати вчорашній вечір. Добре памʼятаю рівно до того часу, як почала прикладатися до склянки вже без бокала. 
Памʼятаю його в дверях. Памʼятаю сварку, з приводу чого не збагну, але те що була, це точно. Памʼятаю поцілунок. Мамо моя рідна. Поцілунок. Це він прийшов з своїх гульок, а я ще й цілувала його. Дурепа, остання дурепа. 
Вовком покосилася  в його бік.

-Дай вгадаю, нічого не памʼятаєш?- знущається він.

Кивнула головою і схопилася за скроні. Більше ніколи краплі спиртного не візьму.

-Добре. Тоді короткий опис вчорашніх подій. В мене не було іншої жінки, наміру навіть такого не мав.

Пауза. В грудях тріпоче така радість. Але я цього не викажу.

-Мені що до цього? Хіба я питала?

-Ну не знаю. То я так, до слова. А, згадав. Я здаюся тобі дуже красивим і ти мене хочеш.

Ні, ні, ні. Я не могла таке сказати. Сподіваюся хоч сексу не вимагала.

-Ще був поцілунок. Такий знаєш…

-Про це не треба, це я памʼятаю- перебила його я.

-Ти відмовила Барту.- вже серйозно продовжує.- Я бачив. У вікні.

Пауза. А що тут скажеш. Я не памʼятаю нашої розмови, але те що він переповів могло і справді бути.

-Не дивись на мене, будь-ласка. Я виглядаю жахливо.

-Ти виглядаєш прекрасно-відповів.

Я скептично подивилася на нього.

-Ну, принаймні мило.- додав з посмішкою.-І щодо твого прохання.

-Ні, ні, ні, я не хочу цього чути- запричитала я.

Він піднявся, повільно підійшов до мене, схилився і прошепотів на вухо:

-Я обовʼязково тебе трахну, коли прийдеш трішки до тями. 
Поцілував в шию, потім підморгнув і пішов на вихід.

А мені що накажете робити? З сорому тут згоріти. Крізь землю провалитися?
Та замість цих думок в голові лунала лише одна - він не пішов до іншої!!! 

Я повалялася ще пів години в ліжку. Потім зібралася з силами й потягла своє нещасне тіло в душ. Стало трохи легше. 
Спустилася на обід, але Адама не було. Може воно й на краще. Не хотілося дивитися йому у вічі. Було дико ніяково. 
За вікном  жаркий літній день, сонце палило нещадно, а вода в басейні здавалася такою привабливою. Чому б і ні? 
Похмілля на диво швидко відпустило мене, тому переодяглася в купальник і пішла трішки поплавати. Дивно. В будинку ні звуку. Де всі?

 Так добре. Вода дала таку необхідну прохолоду, забрала всі залишки ранкового нездужання. 
Я вилізла, вмостилася на живіт, підставивши сонцю спину. 
Кроки. Запах цитрусу і хвої. Серце забилося галопом. Зажмурила  очі, ніби це могло мене врятувати.

Адам сів біля мене. Ніжно провів рукою від шиї до лопаток. Підчепив завʼязку на купальнику, потягнув.Я мовчала. Я дозволяла це. Почекав трішки, мабуть на мою реакцію, його пальці почали спускатися нижче. Ось він чіпляє вже лямки на трусиках.

-Що ти робиш?- ці слова я вимовляла стримуючись, щоб не застогнати.

-Виконую обіцянку.

-Ти не зобовʼязаний цього робити. Я була пʼяна. Хто зна чого наговорила. 
-О, ні, люба. Я не дам ні тобі, ні собі померти від судом. Це небезпечно. І боляче.

З цими словами почав вкривати мою спину поцілункам, спускаючись все нижче і нижче. Підчепив мої плавки і потяг вниз.

-Хтось може побачити- хоч мені вже й байдуже було до цього.

-В маєтку нікого нема. Ти відправила всіх ще з ранку.

-Я?

-Так. Я особисто передав твоє розпорядження. До завтра ми самі.

Мої плавки щезли за хвилину. Я нага і збуджена, але все ще лежу на животі, не в силах поворухнутися. 
Чую як він роздягається, як падає його одяг. Мушу це побачити. Поволі обратюся на спину. Адам стоїть переді мною на колінах, в очах вирує полумʼя і бажання.

-Ти божественна.- шепоче.- я так тебе хочу. Я так давно тебе хочу.

І припадає до моїх грудей. Втягує сосок так, що відчуття на межі солодкого болю, легко прикушує, потім знов лиже. Його рука розсуває  мої ноги, накриває промежину. Він розмащує вологу якої так багато, зачіпає клітор.

Стогін зривається з моїх губ, тіло палає, вимагає продовження, але мій особистий кат не поспішає. Повільно вводить два пальці і так само повільно рухає ними. В низу живота палає, вир, який там закрутився, хоче більшого.

-Хочеш мене, маленька.- не питає, а стверджує.

-Хочу.- шепочу у відповідь.

Лягає зверху. Важкість чоловічого тіла, аромат хвої і цитруса доводять мене до безпамʼятства. 
Входить так само повільно, як і всі попередні ласки, починає плавні рухи. Я заповнена вщент, до межі. Але мені цього мало. Ця гра в ніжність доведе мене до божевілля.

-Ти ж обіцяв мене трахнути. Зроби це.- чи то наказую чи то благаю.

Він на мить застигає, дивиться у вічі. Бачу, як там зриває стоп-кран. Впивається  безжальним поцілунком, пристрасним, владним. Його поштовхи стають різкі і глибокі, грубо стискає мої сідниці

. —Адаме.- кричу, коли досягаю розрядки. Чую як стогне він, виливаючись у мене. 

Ми лежали, важко дихаючи, все ще оговтуючись від того, що було. Я притулилася спиною до нього, а він ніжно водив рукою по моєму тілу.

-Не думав, що можу бути ще колись щасливим. Але зараз я такий. Тобі було добре?

Чи було мене добре? Я й уяви не мала, що жіноча насолода, ось вона яка. Така, що розриває тіло на шматочки, така , що підносить до небес. 

-Це було ідеально . 

-Що це в тебе?- зупиняє свої пальці на шийних хребцях. - не бачив такого. 
-Не зважай, то знак енергії. Його не видно за звичай, лише коли я маю достатній запас енергії він може легко відсвідчувати. Я ж не тягнула з тебе силу? Я б відчула.