Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Ви на рідній землі. Ви добре знаєте місцеві ліси і гори. В цьому ваша перевага. Адже вороги погано знають вашу країну, вони вибирають широкі дороги, адже їхнє військо численне, і у них багато возів. Але нам не потрібен зайвий вантаж, який би заважав рухатися. Покладіть в речові мішки рівно стільки припасів, скільки можете нести. Не беріть із собою важку броню — в бою вона вам не знадобиться. Легка броня — ось те, що вам потрібно для стрімкого кидка. І пам'ятайте: не можна брати з собою ні вина, ні пива. Коли ми помстимося за Ебініс, можете пити, скільки завгодно. Але до цього пити не можна. Кожен повинен бути в будь-яку хвилину готовий до бою. Ми зможемо відпочити тільки тоді, коли жодного ворога не залишиться в живих. Частину харчів закиньте на кілька невеликих возів, але щоб там не було зброї та обладунків. Мені знадобляться добровольці, щоб передати ці вози ворогові.

В натовпі почувся гомін.

— Попереду — розвилка, — пояснила Келен. — Поки військо Ордена буде рухатися по тій, яка веде до Селліону, ці вози з їжею та пивом потрібно буде провезти по іншій дорозі, а потім — по дорозі поменше, щоб випередити їх військо. Потім вашим людям доведеться почекати, поки з'явиться передовий загін ворога. Коли ж вони помітять наших добровольців і нападуть на вози, добровольці повинні втекти, залишивши вози з усім вмістом в розпорядженні Ордена. Я знаю, що Імперський Орден зараз потребує пива, до того ж вони сьогодні ввечері будуть святкувати «перемогу». Бажано, щоб їх воїни були п'яні всякий раз, коли ми будемо нападати на них.

Ці слова Келен викликали веселе пожвавлення серед слухачів. Вона продовжувала:

— Пам'ятайте: ми повинні бути подібні зграї вовків, які хочуть повалити зубра. Нам треба не покінчити з ворогом одним ударом, але виснажити його сили, а коли він виб'ється з сил — добити його. Треба наносити йому рани — знову і знову, щоб він знесилів від втрати крові. Тоді ми зможемо знищити цього звіра.

Сьогодні, під покровом ночі, ми повинні проникнути в їхній табір і напасти на них.

Під час цієї вилазки необхідно дотримуватися найсуворішої дисципліни. Треба чітко визначити, на кого ми хочемо напасти у першу чергу. Минулої ночі мені вже вдалося засліпити цього «зубра» на одне око, коли я вбила чарівника. Для початку треба знищити вартових. В їх мундири ми одягнемо наших людей. Ось вони-то і проникнуть у ворожий табір, щоб намітити цілі для нас. Друга наша задача — перешкодити ворогові завдати удару у відповідь. Треба знищувати їх кінноту. Не витрачайте часу на те, щоб вбивати коней, досить перебити їм ноги.

Нищіть їстівні припаси. У нас нечисленне військо, і ми зможемо добувати собі їжу полюванням або купимо їжу у тутешніх селян. Але для такого числа людей, як у них, потрібно набагато більше їжі, і, знищивши запаси, ми послабимо їхнє військо. Нам також доведеться перебити їх зброярів, майстрів, які виготовляють луки і стріли, взагалі всіх ремісників, хто робить зброю. Треба буде, якщо вийде, знищити їх труби і сурмачів, щоб вони не змогли подавати сигнали. Воїни Ордена зазвичай складають у «піраміди» свої піки і списи-аргони.

Тому досить декількох ударів бойової сокири, щоб попсувати досить багато такої зброї, Наприклад, важкими сокирами вдасться якщо не поламати, то погнути аргон, що цілком достатньо. Кожен зламаний спис — це збережена життя когось з наших. Ми будемо палити їх намети, щоб їм довелося спати на морозі, будемо підпалювати їх вози, щоб позбавити їх всього необхідного. Але найголовніше — це знищувати ворожих командирів. По-моєму, краще вбити одного командира, ніж тисячу простих воїнів. Чим більше ми вб'ємо ворожих командирів, тим сильніше ми знекровимо ворога. Якщо хтось з вас придумає ще що-небудь, корисне для нас, прошу всіх повідомляти про це мені, Райану або іншим командирам. Сьогодні вночі наша задача — не стільки знищити побільше ворогів, скільки послабити їх військо, підірвати їх впевненість в своїх силах. Ми повинні перш за все змусити їх випробувати страх. До цих пір вони рідко боялися. Страх змусить їх робити помилки, і нам простіше буде їх вбивати.

Потім я розповім, як можна залякати ворогів. Зараз я даю вам кілька годин на підготовку, і ми почнемо наш похід. Нам знадобляться розвідники, щоб спостерігати за ворогом. Я повинна знати про те, що у них відбувається. Нехай розвідники повідомляють мені про все, що побачать, навіть про речі, на перший погляд, незначні. Якщо вони побачать, що заєць стрибає вище звичайного, то нехай повідомляють мені і про це. Ми повинні обманювати ворогів, але не можна допускати, щоб вони обманювали нас. І нехай допоможуть вам добрі духи!

Один з помічників командира, що стояв поблизу від воза, став віддавати воїнам якісь розпорядження.

— Помічник командира Слоан! — Окликнула його Келен. Він підняв голову, Подбай про те, щоб виставити караули і вислати вперед дозорних. І ще: якщо серед ваших людей є такі, хто вміє виготовляти білу фарбу або побілку, нехай принесуть все необхідне для цього. Нам потрібні тази або корита. Так, і треба загострити камені, щоб обігрівати намети.

Слоан не висловив здивування з приводу дивних наказів, але просто відповів:

— Так, Мати-сповідниця.

Приклавши руку до грудей, він відправився виконувати розпорядження. Келен боялася, що ще трохи — і вона в буквальному сенсі звалиться з ніг від утоми. Вона відчувала страшну, смертельну втому після нічної вилазки і втечі. Плече, забите держаком списа, продовжувало хворіти, голова гула, очі злипалися. Вона насилу стояла на ногах.

До того ж напруга, викликане необхідністю прийняти фатальне рішення про оголошення війни і цієї промовою, коли вона закликала йти на смерть, підірвало душевні сили Келен. Незважаючи на незвично теплий день, її бив озноб.

Командир Райан став з нею поруч. Він посміхнувся:

— Мені сподобалася твоя промова! Він зістрибнув з даху воза і простягнув Келен руку. Не звертаючи уваги на його жест, вона сама стрибнула вниз і, на щастя, змогла втриматися на ногах. Вона не могла собі дозволити прийняти його допомогу зараз, коли їй належало