Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
— Хто ще хоче піти? — Запитала вона, звертаючись до решти. Ніхто не зрушив з місця. — Значить, ви всі хочете вступити в бій з ворогом? Схвальний гул був їй відповіддю. — Ну, бути по цьому. Я сама вважала за краще б не просити вас про це, але просити зараз більше нікого. Я сумую, бо знаю: багато хто з вас загинуть в цій нерівній боротьбі. Знайте: всі живі навічно запам'ятають, чим ви пожертвували заради порятунку народів Серединних Земель!
Шістдесят сім чоловік, які вирішили піти, метушилися в цей час біля возів, збираючи свої пожитки.
— А тепер перейдемо до справи, — продовжувала Келен. — Ви повинні зрозуміти, що нам належить. Нам належить не славна битва, яка ведеться за правилами військового мистецтва, як ви, очевидно, чекаєте. Тут і мови немає про те, щоб виграти двобій з ворогом. Ми не будемо зустрічатися з ворогами на полі битви. Ми будемо просто вбивати їх всякий раз, коли буде така можливість.
— Але, Мати-сповідниця, — несміливо заперечив хтось у першому ряду. Адже існує військова честь. Тільки в чесному бою можна добитися слави.
— Слава не має відношення до війни. Славним може вважатися тільки вміння жити в мирі. У війни ж лише одна мета: вбивати. І вам слід зрозуміти це, якщо хочете вижити. Немає слави у вбивствах, незалежно від способу, яким вбивають. Ви вбиваєте в бою заради життя тих, кого ви захищаєте. А їх життя ви можете захистити однаково добре, знищуючи ворогів в бою або вбиваючи їх, коли вони сплять. Тільки у другому випадку ризику менше. Не шукайте слави в нашій війні. Це — важка і небезпечна справа, але не більше того. Ми не маємо права дати ворогові можливість показати своє мистецтво на полі битви. Ми повинні просто вбивати ворогів. А якщо ви сумніваєтеся, чи чесно це, то згадайте, чи турбують питання честі ваших ворогів. Згадайте, як вони гвалтували ваших матерів і сестер. Подумайте, що думали, якщо думали, про честь ваші матері і сестри, яких вороги гвалтували і вбивали в Ебінісі.
Келен зауважила, що воїни слухають її з кам'яними обличчями. Багатьох її слова змусили здригнутися. Їй не хотілося зайвий раз ятрити їхні рани, але вони повинні усвідомлювати, на що йдуть і в ім'я чого борються.
— Якщо ж ваші вороги думають інакше, — продовжувала вона, — тим краще. У вас буде перевага перед ними. Якщо ви зумієте вразити когось із них стрілою з великої відстані — дуже добре. Значить, той, кого ви вбили, нікого не проткне своїм аргоном. Якщо ви будете вбивати їх, коли вони їдять, — тим краще.
Тоді вони не встигнуть підняти тривогу. Якщо ви будете вбивати сплячих, ще краще.
Адже вони не зможуть вас знищити. Цієї ночі мій кінь вдарив копитом по голові їх командира. Слави тут немає ніякої, але зате тепер є надія, що його руки, як і його знання, не будуть звернені вам на погибель. І моє серце радіє при думці про те, що я, можливо, врятувала життя комусь із вас. Ми воюємо, щоб врятувати тих, хто ще живий, і навіть тих, хто ще не народився. Ви бачили, що наші вороги вчинили в Ебінісі. Назавжди запам'ятайте лиця загиблих. Подумайте про жах, який їм довелося пережити перед смертю. Все, що ми робимо, — ми робимо тільки для того, щоб нічого подібного більше ніколи не повторилося.
Наша мета не слава, і доблесть. Наша мета — вижити.
Тепер, коли Келен розвіяла ілюзії цих хлопчаків, що мріяли про бойову славу, і показала їм, у чому насправді полягає їх мета, пора було перейти до викладу плану дій. Тепер потрібно було згуртувати їх усіх для важкої і нерівної боротьби.
Келен простягла руки до неба.
— Я мертва, — вигукнула вона під вигуки подиву. — Те, що сталося з моїми братами і сестрами в Ебінісі, вбило в мені життя. Їх муки і загибель завдали мені смертельну рану. — Її голос задзвенів від гніву. — Тільки помста, тільки перемога можуть повернути мені життя! Я — Мати-сповідниця, і я від імені ваших матерів, ваших сестер, ваших ще не народжених дочок кличу до вас: нехай ваше життя обірветься разом з моїм, і відродити нас до життя зможе тільки наша помста ворогам! Пам'ятайте: до тих пір, поки живий хоч один ворог, для нас немає життя. Нам не доведеться жертвувати своїм життям в боях, тому що життя кожного з нас обірвалася сьогодні. Тільки тоді, коли всі до одного, хто учинив різанину в Ебінісі, заплатять своїм життям, життя повернеться до нас. Тільки тоді, і не раніше!
Келен подивилася на суворі обличчя юних галейців, які в урочистому мовчанні слухали її слова. Діставши свій ніж, вона підняла його над головою.
— Ми повинні принести присягу добрим людям, які загинули в Ебінісі, які тепер відправилися в світ духів, і всім добрим людям Серединних Земель, — сказала вона, притиснувши зброю до грудей.
Майже всі воїни в натовпі наслідували її приклад. Всі, крім семи чоловік, які, бурмочучи лайки, вийшли з ладу і попрямували до компанії Мослі.
Тепер втікачів стало сімдесят шість.
— Клянемося мстити без пощади, поки наше життя не повернеться до нас!
Дружний хор голосів внизу повторив слова присяги:
— Клянемося мстити без пощади, поки наше життя не повернеться до нас!
Келен бачила, як Вільям Мослі озирнувся, перш ніж попрямувати до ущелини разом зі своїми людьми. Але вона продовжувала, звертаючись до свого війська:
— Отже, ви принесли присягу. Цієї ночі ми почнемо вбивати наших ворогів. Ми будемо вбивати їх без пощади. Полонених не брати. Але тепер не можна, як раніше, їздити на возах і возити з собою все припаси. Ви повинні взяти тільки те, що можете нести самі. Нам доведеться переміщатися по лісах і вузьких ущелинах, щоб нас не помітили ті, за ким ми будемо полювати. Ми повинні кидатися на них то з одного, то з іншого боку, як вовки на здобич. І, як вовки, ми не повинні випускати нашу здобич з уваги.
Келен
