Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Ні, річ не в мені, а в тому дивному проклятті, що нависло, немов сокира над нашим родом...
– То ти боїшся за моє життя? – уточнила Олеся, вислухавши сумніви Ренальда.
– Якщо вибір стоїть між коханою жінкою і дітьми, то я виберу кохану...
– І ти думаєш, що сьогодні могло щось вийти? – несподівано запитала вона, торкаючись свого живота.
– Усе сталося так стрімко, що я забув про запобіжні заходи, – спокійно промовив Ренальд.
– Ага. І чим ви тут захищаєтеся?
– Зазвичай, нічим. Але є спеціальні трав'яні настої.
– І ти вмієш їх готувати?
– Вмію. Я думав про це вже давно, бо не хотів ризикувати тією, яка буде поруч...
–Тоді розслабся, мій милий. Зараз такий час, що в мене нічого не буде, – сказав Олеся з неймовірним полегшенням, валяючись йому на коліна.
– Ти в цьому впевнена?
– Майже... Я добре знаю своє тіло, воно мене ще жодного разу не підводило. Звісно, може всяке трапиться. І потім... Навіть Маріл визнає, що багато чого змінилося і в пророцтві, і в перебігу інших подій. То чому б і вашому прокляттю не згинути? А цей Саур так взагалі, чаклун, яких пошукати. Чому б не запитати його, наскільки це серйозно? Мені, знаєш, все одно, але я не хочу, щоб ти мучився і страждав...
– То ти приймаєш мою пропозицію? – завмираючи серцем, запитав Ренальд.
Олеся все більше й більше захоплювала його, і він розумів, що тепер не зможе без неї ні жити, ні дихати...
– Я приймаю пропозицію поїхати з тобою в Даяд, після того, як все закінчиться... Я згодна пити цей твій настій, зрештою, я ще й сама не хочу мати дітей... надто рано... ось, може, років до тридцяти.
– Я люблю тебе, – сказав Ренальд.
– Я теж тебе люблю... У колишньому своєму житті, я так відверто могла говорити тільки з Лікою.
– Ліка теж може поїхати з нами...
– Було б чудово, але її чекає інша доля! – зітхнула Олеся, – я поки що не можу тобі сказати, але гадаю, що Маріл і Адвіан дозволять посвятити тебе в цю таємницю... Дивись-но, – раптово змінила вона тему, – за вікном усе ще темно!
– А свято затихає... Скоро світанок, – промовив Ренальд, розсіяно проводячи долонями по її гарячій, ніжній шкірі.
– Тоді я не хочу витрачати даремно час, – прошепотіла вона, ковзнувши вгору, до його губ.
