Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Оглянувши Адвіана, Маріл сказав, що він просто спить.
– Але що це за сон такий? – дивувалася Інга.
– Важко сказати, – розвів руками Маріл, – Потрібно дещо взяти з кабінету, щоб перевірити. Можливо, це й не простий сон...
Він швидко приніс усе необхідне, потім гострим коротким ножем надрізав Адвіану долоню. Але принц навіть не здригнувся – таким глибоким був його сон.
Мудрець зібрав у чашу трохи крові й уважно вдивився, а потім налив туди з невеликої пляшки якусь синювату рідину. Кров одразу ж помутніла.
Маріл невдоволено похитав головою.
– І що це означає? – злякано запитала Інга.
– Принца напоїли сонним зіллям.
– Це небезпечно?
– Не думаю. Таке зілля саме по собі не діє довго, тому Його Високість скоро прокинеться.
– А чи не можна швидше?
– Скажи-но мені на чистоту, дівчинко, що тут сталося?
Інга набрала у груди більше повітря і подивилася на Ліку. Зрештою, Маріл і так знає про них усе, а його розумна порада якраз і стане в пригоді.
– Я, мабуть, піду, – Ліка піднялася з нудьгуючим виглядом.
– Це необов’язково, – спробувала зупинити її Ігна.
– Чужі сімейні таємниці мені не потрібні. Пошукаю-но краще Олеську...
– Дуже цікаво, – пробурмотів Маріл, вислухавши коротку розповідь Інги, – Адвіан, звісно, буває нерозважливий, але цей випадок більше схожий на спробу зганьбити принца. Як ти дізналася про те, що відбувається в спальні?
– Та ніяк... Зайшла а тут... ось таке...
– Хтось тобі порадив пошукати Адвіана в спальні? – продовжував допитуватися Маріл.
– Ні, ніхто... Я побачила, що його немає на святі, от і вирішила, що він уже чекає на мене у наших кімнатах.
– Цікаво... Можливо, хтось якісно прорахував всі свої дії, – проворчав Маріл, – Дуже недобре.
– Хтось навмисне все це влаштував саме зараз?
– Важко сказати. Ніхто, крім нас, не знає про важливість сьогоднішньої ночі. Може, це всього лише збіг і у когось були зовсім інші причини...
– То коли він прокинеться? – запитала Інга, намагаючись прогнати зі спогадів огидну картину, побачену нещодавно.
– Я зумію розбудити його просто зараз. До опівночі не так вже й далеко, а нам слід розібратися у тому, що сталося...
Маріл порився в кишенях халата, дістав іншу пляшечку, відкрив її і капнув кілька крапель прямо в рану на долоні принца.
– Так кров очиститься швидше, – пояснив він.
І мав рацію. Минуло зовсім небагато часу, як принц важко зітхнув і тихо застогнав, немов звільняючись від якихось кайданів, потім неспокійно заметушився по ліжку.
– Адвіане, Адвіане, – втримала його Інга, – прокинься, це я, я тут, поруч із тобою...
– Інго! – хрипко вигукнув він, – як добре, що це ти! Мені, здається, жах якийсь наснився... – він схопив її руку й одразу ж відсмикнув, відчувши біль, і зі здивуванням дивлячись на свою долоню, де зяяв кривавий надріз, спитав: – Що це?
– Ліки, – коротко відповів Маріл, – а тепер розповідай усе, що ти пам'ятаєш...
– Ми випили трохи вина, а потім, – Адвіан напружився, – потім… нічого… провал…
– Із ким ти пив вино?
– З Лулою, – він підвівся на лікті й потер пальцями палаюче чоло.
– Ах, із Лулою! – оскалилася Інга.
– Так, – повільно відповів принц, – Лула підійшла до мене на святі й сказала, що бачила, як хтось входив у мої кімнати. Ми пішли в замок, щоб перевірити, випили по ковтку вина... А що сталося?
– Тебе обпоїли сонним зіллям і, поки ти був непритомний, колишні твої подружки намагалися... – Інга бридливо скривила рот, – домогтися від тебе взаємності.
– Я не розумію...
– Ти без одягу, вони – голі: поруч із тобою, на тобі...
– О Велике зоряне небо! – вигукнув Адвіан, знову падаючи на подушки, – так це був не сон... Я начебто спостерігав за тим, що відбувається, немов ізбоку, через серпанок, але не міг навіть поворухнутися! То ти все це побачила?
– Побачила. І не тільки я... Ну Лула! Ну я тобі влаштую солодке життя! – з ненавистю процідила Інга.
Адвіан мовчав. Його кидало то в жар, то в холод, а серце і зовсім, здавалося, застигло.
– Зачекай, люба, – сказав Маріл, – Можливо, Лула і здатна на таке, але вона не відьма, не вміє варити зілля. То ти впевнений, що хтось сюди заходив? – уточнив він у Адвіана.
– Я ні в чому не впевнений. Мені Лула так сказала. Які в мене були причини їй не вірити?
– Бір! – несподівано здогадалася Інга, – Усе це міг затіяти тільки Бір! Він і Лулу міг змусити допомагати йому: умовити, підкупити, та хіба мало! Адже ні для кого не секрет, які стосунки у вас були раніше...
