Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Лула не помилилася. Інга й справді занепокоїлася тим, що Адвіана ніде нема.
Вона бачила, як він танцював з Роленою, потім королеву Даяду ще хтось запросив на танець, а Адвіан кудись зник.
Інга пройшлася парком і знайшла Ліку, яка самотньо сиділа на лавці під вербою.
– Ти не бачила Адвіана?
– Ого! Шукаєш чоловіка вже на другий день після весілля? – не дуже дотепно пожартувала Ліка.
– Ду ну тебе! – мляво відмахнулася Інга, – А де Олеся?
– Десь розважається...
– Я й Ренальда не бачила, я мала з ним танцювати один танець, як зі свідком. Так Маріл сказав...
– Сподіваюся, вони розважаються разом, – мрійливо зітхнула Ліка, – Мені завжди дуже хотілося, щоб Олесі пощастило в особистому житті... Їй, на відміну від мене, потрібен поруч сильний чоловік.
– Може, Адвіан уже пішов у спальню? Скоро північ...
– Хвилюєшся перед першою шлюбною ніччю, сестричко? – поцікавилася Ліка, вперше назвавши так Інгу.
– Швидше мене хвилює ритуал... Звісно, Господиня острова розповіла, що нам потрібно робити, але мені все одно страшно... Магія – непередбачувана. До того ж і сила моя мовчить. Я її більше не відчуваю...
– Я в цьому поки що не розбираюся. Але зі мною теж сталася дивина, у печері, під водоспадом, досі не розумію, що то було...
– Піду та почекаю Адвіана у кімнаті, – сказала Інга, не слухаючи Ліку, бо її займали власні думки.
– Я з тобою! Тут занадто марудно.
– Це тому, що тобі не можна розважатися...
– Можна, в міру пристойності, звісно, але я сама не хочу. Усі ці принци й королі досить нудні...
Лула, завмираючи від хвилювання, стежила з кущів, як сестри попрямували до замку. Вона віддала б усе на світі, щоб підслухати їхню розмову. Але ж треба впевнитися, що Інга попрямувала саме туди, куди потрібно. Дівчата вже, напевно, забралися в ліжко принця...
І Лула обережно побігла в замок через інший вхід.
– Побудеш зі мною? – запитала Інга, відчиняючи двері, – Якщо Адвіана немає, я прийму ванну, постелю постіль, запалю свічки, загалом, створю романтичний настрій...
– Залюбки! – кивнула Ліка, – чує моє серце, що Олесі зараз не до мене... А спати поки що не хочеться...
Спальня була освітлена не яскраво, але достатньо, щоб роздивитися те, що в ній відбувається.
Адвіан без одягу лежав на ліжку. Біля нього звивалися дві голі дівиці: вони пристрасно цілували його, ковзали руками по його тілу...
– Упс! – зойкнула Ліка, – картинка маслом...
– Адвіан... – холонучи, пробурмотіла Інга, а потім крикнула пронизливо:
– Адвіан!
Кров прихлинула до її голови і оглушливо, болісно заколотилася у скронях.
Дівчата злякано схопилися, намагаючись загорнутися в покривала. Адвіан продовжував нерухомо лежати. Очі його були заплющені.
– Що. Ви. Тут. Робите? – запитала Інга таким моторошним голосом, що навіть Ліці стало страшно.
– Ми... нічого... – пробурмотіла одна, полотніючи і задкуючи.
– Принц сам покликав нас, – залепетала інша, озираючись на всі боки, немов у пошуках шляхів до відступу.
Але ховатися за портьєрою, що вела до гардеробних, у цій ситуації було безглуздо.
– Сам? Ах, ось як! Сам покликав…! А ну йдіть звідси! – веліла Інга все тим же спокійно-жорстким голосом.
Дівчата, як були в покривалах підступилися до дверей.
– Бу! – сіпнулася до них Ліка, роблячи жахливе обличчя.
Ті кинулися геть зі спальні.
Адвіан залишався байдужим до всього.
– Здається, твій благовірний у шоці від того, що відбувається... або від задоволення... – похитала головою Ліка.
– Ні, щось не так! – Інга підбігла до Адвіана і почала трясти його за плечі.
– А, може, він просто напідпитку? – припустила Ліка.
– Та він не п'є так багато... Я жодного разу не бачила його п'яним...
– Усяке трапляється...
Ліка делікатно відверталася, щоб не роздивлятися аж надто відверто чудове тіло принца.
– Він непритомний, ні на що не реагує, – розгублено бурмотіла Інга, – Прошу тебе, знайди Маріла або Саура, тільки нікому нічого не кажи...
– Ну зрозуміло! – пообіцяла Ліка і щезла.
– Адвіане, Адвіане.... Що ж тут сталося... – відчайдушно шепотіла Інга, розглядаючи безлад, який панував у кімнаті.
Незважаючи на спалах люті, що засліпив її в першу мить, Інга розуміла: Адвіан, можливо, не так уже й винен...
Вона накинула покривало на його тіло і притулилася вухом до його грудей.
Серце билося дуже повільно і рівно, вочевидь Адвіан просто знаходився у глибокому сні.
