Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Лула не збиралася виконувати веління чаклуна. Їй не сподобалося те, як він із нею поводиться і те, що він надумав розпоряджатися її вчинками і бажаннями.
Таке ставлення дозволялося тільки Адвіану. Тому вона не пішла до Біра до початку свята, а навпаки, вирішила зробити те, що задумала: позбавити Адвіана волі і показати все це його дружині. Звісно, сама вона при цьому має залишитися чистою і не викликати жодної підозри.
Треба подати все так, немов Адвіан випив зайвого і не встояв перед спокусою. Нічого дивного – жінки завжди були його слабкістю.
Патіша теж знається на травах і обіцяла приготувати зілля, яке в поєднанні навіть із ковтком вина, зуміє викликати нетривалий, але глибокий сон.
Дівчат вона використовує наосліп – їм не обов'язково знати правду. Досить сказати те саме, що й завжди: принц Адвіан вимагає їх до себе. А накази принца не обговорюються, неважливо, одружений він чи ні...
Лула мстиво всміхнулася... Треба заманити Інгу в кімнату тоді, коли, вони, ці голі дівиці, заберуться до принця в ліжко і, незважаючи на те, що він спить, почнуть робити таке, чого він від них завжди хотів.
Найважче – вмовити Адвіана випити з нею в кімнаті, бо якщо сонна трава зморить його у всіх на очах, то все піде нанівець!
А чаклун? Він нічого не посміє зробити з нею тут, в Уаджиті. Іти на публічний скандал і звинувачувати Лулу в чому-небудь, він теж навряд чи захоче. Вона потрібна йому...
Тепер головне – щоб Патіша дотримала свого слова.
Лула підійшла до старої, яка поралася біля глечиків для вина, начищаючи їх до блиску, і, переконавшись, що ніхто на них не дивиться, запитала пошепки:
– Приготувала?
Патіша витягла з кишені кухонного фартуха невеличкий флакон і з усіма пересторогами передала його Лулі. Та затиснула флакон у долоні й одразу ж сховала у виріз сукні.
– Дивись,– попередила Патіша, – без фокусів!
– Не хвилюйся, ніхто не дізнається, що це приготувала зілля. Сподіваюся, що все вийде як треба...
– А от я не так у цьому впевнена, – проворчала Патіша і знову повернулася до натирання глечиків.
Старша кухарка, вся мокра і червона від вогню і диму, відліпилася від палаючих печей, і підбігла до Лули.
– Ти що прохолоджуєшся? – прикрикнула вона на дівчину, яка негайно потупали очі додолу: скромно і винувато, – Нам не вистачає зайвих рук, щоб готувати тісто! Негайно йди до кухарів!
– Спершу я маю віднести глечик вина в кімнату принца Адвіана. Це наказ пані Інги, – без докорів сумління збрехала Лула, прекрасно розуміючи, що ніхто не поставить під сумнів її слова.
– Добре, йди! – кивнула старша кухарка, – Але не затримуйся!
– Якщо пані Інга не дасть мені нових розпоряджень...
Лула спустилася в льох, де зберігалися бочки з вином.
Вона налила повний глечик, але не стала сипати зілля просто тепер, а квапливо піднялася в покої Адвіана, запалила свічку в їдальні, поставила глечик на стіл і кілька миттєвостей пильно на нього дивилася.
Щоб приспати пильність принца, їй доведеться випити вина разом з ним, а таке буде неможливо, якщо вона додасть зілля прямо в глечик.
А, може, збризнути цим настоєм келих? Але тоді потрібно поставити келих так, щоб потім не переплутати і, наливши вина, не взяти той, який отруєний сонним зіллям.
Лула напружено оглянула келихи. Вони акуратно стояли на таці: абсолютно однакові, з чистого рожевого скла, без будь-яких міток...
Адвіан спостережливий. Якщо якийсь келих стоятиме окремо, і Лула потягнеться саме за ним, принц інтуїтивно щось запідозрить і може відмовитися пити з її рук.
Але спершу потрібно з'ясувати, чи не залишає зілля слідів.
Лула дістала флакон, заповнений на чверть. Патіша запевняла, що зілля дуже сильне і абсолютно позбавлене смаку.
Дівчина обережно струсила на дно келиха зеленувату краплю.
Зачекала трохи, а потім узяла келих у руки й уважно оглянула, навіть понюхала. Начебто нічого! До того ж тепер ніч, а в полум'ї свічок усе хитке, невизначене. Навряд чи Адвіан настільки ретельно оглядатиме келих...
Для вірності Лула додала ще дві краплі, потім закрила флакон і сховала в потаємну кишеню на поясі. Залишки зілля можуть стати у пригоді!
Вона вирішила ризикнути і просто поставила келих останнім, на небагато відсунувши його від інших, так щоб не впадало в очі. Дуже сумнівно, що найближчим часом хто-небудь прийде сюди і стане міняти келихи місцями.
Сама-то вона відразу помітить, якщо келих посунуть або приберуть, адже вона добре запам'ятала, як саме він стоїть.
Впевнившись, що все гаразд, Лула пішла в парк.
На святі подружжя не може бути весь час разом – така поведінка не відповідає королівському етикету. Вони повинні приділяти увагу гостям, танцювати з іншими, зрозуміло в рамках пристойності. Це робиться для того, щоб усі на святі були рівні: і гості, і господарі.
Лулі пощастило. Майже одразу побачила Інгу, що стояла біля фонтану в компанії кількох принцес. І судячи з того, наскільки жвава розмова в них відбувалася, вона не скоро звільнитися.
