Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Адвіан підкорився. Ноги його не слухалися, він уже майже нічого не розумів, тому не міг завадити Лулі робити все, що завгодно.
– Нічого, нічого... Зараз я покличу Інгу...
Почувши улюблене ім'я, принц остаточно заспокоївся, провалився в темряву і заснув.
Лула швидко роздягла його, розкидала одяг, щоб все виглядало більш красномовно.
Вона побігла до кухні, взяла келихи, глечик із вином, тацю з фруктами і віднесла в спальню. Хлюпнула трохи вина на підлогу, розсипала фрукти.
Потім ретельно вимила келих із залишками зілля, насухо витерла і поставила на місце.
Окинула прискіпливим поглядом спальню. Чудово! Одразу видно, що тут відбувалися грандіозні веселощі.
Дівчат Лула знайшла позаду кухні, де вони разом з рештою робітниць мили брудний посуд.. Лула поманила їх до себе.
Ніхто не звернув на це увагу – всі були зайняті.
– Принц вимагає вас до себе, – сказав їм Лула за дверима, – і без зайвих роздумів! Швиденько вмилися, переодяглися і в спальню, зрозуміло?
Дівчата радісно закивали, не сумніваючись у словах Лули.
Вони й самі вже скучили за поцілунками Адвіана та подарунками, які після цього отримували.
Вони вже й не сподівалися, що він знову покличе їх. Їм навіть на думку не спало запитати про те, де ж його дружина – дівчата не звикли ставити запитань.
– Адвіан випив трохи зайвого і, можливо, заснув, – наставляла Лула, – але це нічого не означає! Робіть те, що вмієте, навіть якщо він спить... Він прокинеться від ваших поцілунків і ви отримаєте дуже щиру подяку!
– Так, так, не хвилюйся! – кивали дівчата.
Переконавшись, що її наказ буде виконано як годиться, Лула побігла в парк.
Тепер потрібно знайти Інгу і якимось способом заманити її в замок.
Серце страшенно калатало, руки й ноги німіли, сумнів підточував душу, але відступати не було куди. Звісно, дівчата розкажуть про те, що саме Лула веліла їм іти до принца.
Тож, доведеться збрехати, що вона зробила це на настійне прохання Адвіана.
Сама, вона, зрозуміло, більше не збирається брати участь у подібних розвагах, вона так і сказала про це принцу. Але все ж таки виконала його наказ і покликала дівчат...
Було б чудово, якби Інга сама пішла в спальню, якби ніхто її до цього не підштовхував.
Якщо Лула зараз почне її у чомусь переконувати, то клята дівка може здогадатися… Добре, якби вона занепокоїлася тим, що Адвіана ніде немає і почала б його шукати!
Бір, який ховався в темряві, схопив її за плече.
– Що за ігри ти ведеш зі мною, дівчина? – запитав він, тягнучи Лулу у вугільну тінь дерев.
– Про що ти? Я була зайнята. Не могла залишити роботу без поважної причини, – сказала Лула, вивертаючись з його цупких рук.
– Я чекав на тебе...
– Кажу ж: була зайнята...
– А зараз? – пом'якшуючись, запитав чаклун.
– Мені потрібно стежити за порядком на святі, дивитися, чи все гаразд, чи всього достатньо...
– Це не почекає?
– Мене почнуть шукати, я не збираюсь ризикувати місцем...
– Тоді приходь, коли свято закінчиться і всі розійдуться по своїх покоях, – неохоче погодився чаклун, – Але не здумай мене знову обдурити. У нас ще є спільні справи…
– Прийду! – сліпуче посміхнулася Лула і, немов на підтвердження своїх слів, міцно притиснулася до Біра всім тілом.
